Літературознавство итиказ

і звідси бралася її байдужість не лише до буденщини, а й досоціальних почуттів і мрій людини, яка жадає перемоги добра!В раннього Рильського є спроби поєднати своє бачення світуз традиційними і надто загальниковими літературними образами.Звичайно, в цьому виявляла себе також інертністьпоетичних форм, облюбованих поетом. Але досить швидко переборенобуло цей подвійний тиск традиції.Немаловажну роль в цьому відіграв ліричний струмінь,який перемагав у душі поета «класицистичну», олімпійськуепічність. Буденшина проривалася в саме ядро змісту класицистськихвіршових будівель. Прикладом послужити може чудовийсонет «Троє в одному човні», написаний як відгук навеселу книжку англійського сатирика Джером Джерома.Прив’язано човен до темного коріння.Замокли сухарі, і цукор одмокрів.То, друзі, не біда! Розважність і терпіння.Та віскі скляночка, та кілька гострих слів...А звідси вже близько до патетичного, але цілком слушного,виснуваного з любові до живих деталей світу, твердження:Л ю бить чи не любити те,Щ о вколо нас і в нас самих росте.Щ о творить нас, що творимо самі ми.Л иш е сліпець, що замість крові в німТече чорнило струмнем неживим.Тривожиться питаннями такими.сЕпоху, де б душею одпочить»4Максим Рильський переклав понад п’ятдесят сонетів різнихавторів, серед яких насамперед слід згадати Гете, Пушкіна,Міцкевича, Гвєздослава і короля французьких сонетярів ЖозеЕредіа. Річ ясна, половину цього доробку складають поезіїМіцкевича, перекладені так майстерно, з таким інтимним відчуттямдуші польського поета, що їм, либонь, належить першістьв усьому українському перекладному сонетарії. Перекладнісонети Рильського мають подекуди дзвінкішу викінченість,аніж оригінальні. Вони завжди дають правдиве тлумаченняестетичного ладу первотворів, а для втаємниченого всекрети поетичної творчості ока відкривають незрівнянноїтонкості «інструменти» пекельного перекладацького ремесла.Перекладач сонета настільки обмежений у виборі форми і словесногоматеріалу, що змушений, як кажуть гуцули, «танцюва­