Літературознавство итиказ

Це, зокрема, вдалося йому зробити в циклі віршів, шо маютьформу білих сонетів і складають, здається, найкрашу частинукнижки «Срібний смуток».Клименкова творчість багата формами віршування. Поетблискуче володіє класичними ритмами і римами, його думкинечутно ступають у залізних чоботях сонета, саме його спробиопанувати закони японського трирядкового вірша хокку увінчалисяв нашій поезії найбільшим успіхом. Але найкраще почуваєтьсяі розкривається Клименків талант у білому вірші таверлібрі. Тут його майстерність вочевидь сягає тієї межі, заякою форму вірша важко утримувати в свідомості, — вона нібизникає, вся розчиняється в мисельному та емоційному враженняход твору.Одним з незаперечних осягнень Клименка є розробка йутвердження неримованого вірша в нашій поезії. Звісна річ, донього білим віршем писали. Власне, Іван Франко та МаксимРильський і стали його вчителями в цьому ділі.В західних літературах білий вірш і верлібр сьогодні, здається,остаточно витіснили риму, поруч з віртуозами цих формз’явилося чимало нездар, які вважають, що будь-яке звалищеїхніх фраз — це і є поезії. Якщо рима не передала своїх функційметафорі і високій напрузі мислі, то з білого вірша вийденудотна балаканина, що не має нічого спільного з мистецтвомслова. Це чудово розуміє Клименко, який часто підходитьближче до вияву можливостей поезії там, де обходиться безримування і усталеної класичними розмірами ритміки. Пропоезію Клименка написано мало. Щоправда, перша книжкайого була зустрінута дуже схвально і критикою, і читачами.Мабуть, було трудно перевершити себе в наступних двох. Зацікавленняйого творчістю трохи спало. Але після «Зажнив’я»стало ясно, яка дорога вибрана автором «Синіх очей весни».Це дорога, яка веде вгору спокійним схилом високогір’я. Вонадовша, ніж та, що виривається на шпиль стрімниною, алецією дорогою можна значно більше винести... Михайло Клименкомає доволі сил, щоб легко піднятися на таке поетичнеплато, яке не загубиться навіть посеред найвищих вершин українськоїпоезії.