Літературознавство итиказ

НЕЗЛАМНИЙ ХАРАКТЕРВнаслідок нещасного збігу обставин у вісімнадцять літ,втративши руки й очі, хлопець міг думати й напевно думав, щосправжнє його життя скінчилося, що, відданий на милосердяздорових людей, він існуватиме лише для того, щоб мучитисяй мучити інших. Ця трагедія розігралася в селі Браїлові наВінниччині 1958 року, а тим вісімнадцятилітнім нещасливцембув нині відомий поет Володимир Забаштанський.Яку духовну силу треба було знайти в собі, щоб не зламатисяв страшній, на перший погляд безвихідній ситуації!Не віддатися на чужу ласку, не змиритися зі своїм становищем,здобути середню й вищу освіту, явити літературний талант,постійно шліфувати його, стати повноцінною, ні, непросто повноцінною, а творчо визначною особистістю —ось нащо націлювався і що з успіхом осягнув незламний і мужнійхарактер цієї людини.Важко сказати, скільки вибореної, а скільки вродженої мужностів тому характері. Ще до трагедії Володимир Забаштанськийпроходить гартування духу в робітничому середовищі.Після закінчення семирічки він навчається в будівельній школів Донбасі, працює каменярем, добувачем граніту, а пізніше—помічником кочегара на цукровому заводі. Але ж і раннєдитинство його, що минуло в повоєнних сільських буднях, булосвоєрідним гартом. Про це напише він потім не один вірш,де кожне слово не тільки його правда, але й сувора правданародного життя.Коли читаєш вірші «Початок гарту», «Моя вузькоколійка»,«Гранітна людина», «Крицею рядка», відчуваєш, як поет прагнепізнати «зсередини» подвиг Павла Корчагіна, бо це ж йоговласний подвиг. «Поклав передостанню шпалу, то й сам останньоюлягай», — пише він, і не знати, чи мова йде про будівництвокорчагінської вузькоколійки, чи про труднощі, які долатиповинен на своєму життєвому шляху поет.Та не тільки від Корчагіна бере Володимир Забаштанськийідейну суть людяності, якій служить і яку розвиває вся йогопоезія. Ліричний герой нашого поета осмислює своє життя якгероїчне діяння в літературі, де потрібно не менше сміливості,ніж на будівництві дороги. Йдеться про тепло правдивого слова,про тепло перемоги над духовною немічністю і над позліткоюпорожніх, демагогічних фраз, яка буває твердіша за броню.