Літературознавство итиказ

бути творчість Ейслера, в якій опановано складну, але яку жбойову й людяну поезію Брехта.І якщо не музикою звичайної пісні, то музикою думи чиораторії, романсу чи гимну, кантати чи поеми можна й требапідняти нержавіючі слова нащих поетичних корифеїв. Зрещтою,чимало вже й зроблено в цьому напрямі, про що свідчитьораторія Станковича на твори Тичини «Я утверждаюсь» — річневмирущого звучання.Треба підходити до кожного поета зокрема, унікальні музичніключі підбирати до його творчості й відчиняти доти, допокине відімкнеться. Чим важче видобувається музична душа тогочи іншого тексту, тим справжніший він з погляду поетичного.Ще колись франко відзначив, що «проби деяких, особливофранцузьких, поетів зробити поезію чистою музикою, будувативірші — зі слів, дібраних не відповідно до їх значення, алевідповідно до їх так званої музикальної вартості», призвели довтрат у пластиці й змісті. А те, що втрачено в образності й вмислі, надолужити музикою неможливо. «Музикальну вартість»поезії одних наших авторів переоцінено, інших — недооцінено.Одні самі собі приписали талант піснярський, почализахланно писати тільки для композиторів, за що були суворопокарані — їхня поетична творчість зблякла й заниділа. Іншінехтували писанням творів спеціально на музичні замовленняв надії на «вроджену народність» і на те, що поезія, якщо вонасправжня, так чи інакше коли-небудь зійдеться з нотами. Цетакож не зовсім слушний підхід до справи, бо в спільній праціз композитором відкриваються тайнощі, до яких самому поетовіне завжди вдається дійти.Магічний кристал музики побільшує поетичне слово, показує,що в нім прекрасне, а що потворне, що має стриманийзаряд правди, а що гарячкову рухливість брехні, що спокійневід мудрості, а що мертве від глупоти. «Крізь музику» можнай треба вивчати поезію взагалі, бо секрет особливої музикальностій таїна геніальності поетичної — грані одного алмаза, якце ми бачимо на творчості Бернса й Пушкіна, Шевченка йПетефі, Ботева й Марті...«Музична Україна» і «Мистецтво» майже всі масові нотніпублікації пісень здійснюють одразу українською й російськоюмовами. Видавці вважають, що цим запевнюється вихід українськоїпісні до всіх народів СРСР, а російської — до нашогонароду. Але чому не перекладаються для тих видань народніпісні? Чи не тому, що українці співають російською, а росіяни,та й не лише вони, співають українською мовою пісні «Реве тастогне Дніпр широкий», «Розпрягайте, хлопці, коні», «Див-