Літературознавство итиказ

за українську мову і державність, показати, що видатні росіяниорієнтуються не на перевертнів, а на національно здорові українськісили.Бути державним народом — означає «навчитися чути себеукраїнцями — не галицькими, не буковинськими українцями,а українцями без офіціальних кордонів. І се почуття, — пишеФранко, — не повинно бути в нас голою фразою, а муситьвести за собою практичні консеквенції. Ми повинні — всі безвиїмки — поперед усього пізнати ту свою Україну, всю в їїетнографічних межах, у її теперішнім культурнім стані, познайомитисяз її природними засобами та громадськими болячкамиі засвоїти собі те знання твердо, до тої міри, щоб ми боліликожним її частковим, локальним болем і радувалися кожнимхоч і як дрібним та частковим її успіхом...».За Франком, любити Україну — це знати її. Знати її мовута правдиву історію. Бути частиною не донецького чи підкарпатського,а понадрегіонального, спільного, єдиного, цілісногоїї життя. Франко ставить завдання перед українською інтелігенцією«витворити з величезної етнічної маси українськогонароду українську націю, суцільний культурний організм, здібнийдо самостійного культурного й політичного життя...». Отже,він визначає націю як єдність культурного й політичногопервня народу. Якщо застосувати таке розуміння самого поняттянації до нашого нинішнього становища, то пересвідчимося,що наша головна біда прихована в розладі між цимидвома началами. Політична діяльність наших державних органівмайже цілковито присвячена вирішенню соціальних, суспільно-економічнихпроблем. Чіткої й твердо спрямованої політикина підтримку національної мови, культури, літератури,освітньої та книговидавничої системи в нас нема.Дехто вважає, що Франко, колишній соціал-демократ (чинавіть марксист), через відмову від філософського матеріалізмустав стопроцентним ідеалістом і взагалі відкинув як політикзначення економічного чинника в побудові національноїдержави. Але не так все просто і ясно.Боротьба за національне визволення — це насамперед боротьбапроти експлуатації природних і людських ресурсівпредставниками чужої нації і чужої держави. А тому «... національно-економічніпитання, — пише Франко, — самі собою, ззалізною консеквенцією пруть усяку націю до виборюваннядля себе політичної самостійності». Але економічні двигунисвободи не можуть обійтися без допомоги духовних енергій,франко визнає —і це має стати законом нашого національногожиття, — що пріоритетом у державному будівництві, мате­