Літературознавство итиказ

народ, Маланюк наслухав гул тевтонських маршів, сподіваючисьна визволення, а тим часом з тим гулом прийшла фашистськазаглада і смерть. Радянські «вчені» не згадували Маланюка,боялися, а як згадували, то називали слугою «фашизму».Так, він, бувало, ламав свій стилос, «щоб знов творитирозпочатий Рим», але не помилявся так трагічно, як помилялисями, українські радянські поети, хто не бачив фашистськоїсуті більшовизму і вірив, що визволення наступило 1917 року.«Шановний пане Маланюче, ми ще зустрінемось в бою!» —писав десь в середині 20-х років В. Сосюра. Бій прошумів.Переміг Маланюк. Він приходить звитяжцем у свою вільнуЕлладу назавжди. Думаю все ж, що Україна не забуде й переможеного,бо один Бог знає, скільки натерпівся він за любовдо вітчизни — приглушену й покалічену любов.Книжка Ю лії Войчишин «Ярий крик і біль тужавий» деталізуєй насвітлює життя й творчість Євгена Маланюка, воїна іфілософа, а передовсім поета, якому незалежна Україна будевіддячуватись упродовж століть за те, що, «мобілізований добою», він проніс гордо її прапор і вдихнув у наші вмираючіаорти живу кров непокори і державної свободи.