Літературознавство итиказ

одержимої віри в людяність, бо все, що приходить від нього,змушує ненастанно поєднувати, врівноважувати і витворюватив собі як певну нерозривну цілість почуття приналежності дорідного народу й до загальнолюдської родини.Це наше почування виробляється, власне, найвидатнішимиФранковими творами, такими, як «Рубач», «Похорон», «СмертьКаїна», «Мойсей», де національними барвами заграли основоположнідля світової культури мотиви й образи, в результатічого (це обов’язково слід додати!) збагатилася духовна скарбницялюдства, а наша література здобула остаточну рівноправністьу процесі творення загальнолюдських надбань. У передмовідо російського видання «Мойсея» про це ж пише Франко:«... кроме исторического и психологического интереса, поэмаимеет и символическое значение, а как произведение украинцане лишено и национальной окраски, неизбежной всегда,когда международный сюжет проходит сквозь призму индивидуальноготемперамента и обогащается при этом живыми впечатлениямии картинами его личного воображения». У цьомуплані, як і в багатьох інших, Франко продовжив традиції Шевченка,але він же розвинув їх і розгорнув, фактично вся йоготворчість може бути трактована і як наука перетворення кожного«міжнародного сюжету» в національний, а кожного національного— в міжнародний.Підбиваючи підсумки свого життя, І. Франко пише: «В своїйоце вже близько 40-літній літературній діяльності я переходиврізні ступні розвою, займався дуже різнородною роботою,служив різним напрямам і навіть націям, бо доводилося попрацюватинемало, крім нашої української, також польською,німецькою та російською мовою. Та скрізь і завсігди у менебула одна провідна думка —служити інтересам мойого рідногонароду та загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям».Франко проповідує свободу й рівність народів, оскаржує неробствоі паразитизм панівних класів, підносить як найвищуморальну категорію людську працю. Він стверджує, що творчуособистість мQжyть народити лише благородні суспільні ідеали,служіння яким — терниста дорога. Загальнолюдські й гуманніідеї, які ніколи не втратять своєї принадливості й правоти,висунули свого речника Івана Франка в ряди найбільшихписьменників світу, що всіма мовами, якими їм самимдоводилось писати і якими перекладено їхні твори, працюютьна благо всіх націй, стають світочами рідного народу і всьоголюдства, світочами братерства й свободи.