Літературознавство итиказ

Ту партію не вдалося створити, але розмах Франкового політичногодумання відбився на колосальних розмірах плану й закладкинаріжних каменів його літературного діла*.Є письменники, що постійно переростають себе. їхні книжкивмирають скоріше за них. Ті твори, мов костюми, постарівшиі випавши з моди, висять, переїдені міллю, в шафі, а їхніавтори вже одягаються в інше вбрання. Є письменники, щокожну свою книжку доношують до дір і навіть шматочки своїхстарих одеж зберігають для пам’яті. Франко не належить ні дотих, ні до інших: він не кравець, він —архітектор і разом з тиммурувальник і маляр, він уміє зводити стіни й лишати на нихфрески, де відображена історія й мука народу, і те, що вінвоздвигнув сам-один, масштабами справді нагадує найбільшісвітові собори, будовані зусиллями багатьох поколінь і століть.І хоч на тих аркадах є немало незакінченого й навіть недоладного,вся будівля вражає досконалістю й одухотвореністюформ; її нічим не виб’єш з моди, бо вона поставлена навіки, асусідні споруди тільки підкреслюють її незрушність і величчя.Соціальна революція, до якої закликав Франко і називавпідготовчі акти до неї — «Мазурську різню», хлопські кривавібунти перед скасуванням панщини, робітничі виступи протифабрикантів на перших галицьких заводах —не була й не моглабути в нього наперед поетапно розписаною, але він знав івірив: вона гряде.Передчуття світової революційної зміни проймає всі найзнаменитішітвори Франка, однак було б найбільшою помилкоювважати, що коли та переміна звершиться, вони застаріють, щотюремні мури похмурої дійсності, падаючи, можуть поховатипід своїми руїнами Франкове слово чи забруднити його пилюгою,щоб майбутні люди втратили до нього інтерес.Могутнім поглядом сягав Франко далеко в будущину, —донас і понад нами далі проходить незрима лінія його зору, —прагнучи наблизити до свого народу й світу майбутність, якабула б вільною від ідолів і догм, де людина, вже вибавлена відсоціального і національного пригноблення, могла б очиститисявід внутрішнього струп’я, від потворних наростів на душі. Ж о­ден моментальний революційний переворот, думав Франко, незвільнить людства від усіх тиранів. Залишаться, сказав би йогоперсонаж Хома, без серця, «наша апатія, наша дурнота і наша'пізніше І. Франко збагнув, що національні інтереси українців були чужимидля убогих поляків, євреїв і німців Східної Галичини, він розкритикував марксистськутеорію єдності пролетаріату різних націй, вказавши, що соціальну справедливістьможна здобути тільки разом із національною свободою (прим. Д. П.).