Літературознавство итиказ

на них жодної уваги, не завжди долають їх остаточно. Неідеальнадосконалість коріниться в тому, що талант може собідозволити певні зриви правил, а не в тому, що він нездатен їхвиконати до кінця, — це чи не головна риса сонетів Рильського,якщо дивитися на них з точки додержання суворих сонетнихрегул.Є поети, що беруться за сонетотворіння, щоб довести, щовони мають поетичний дар. Здематеріалізувати метафорою іприродністю рими форму сонета, захопити читача драматургієюпочувань і думок, блискавкою мислі розтяти вузол суперечливихчуттів — це притягає поетичну амбіцію. А як хто має,крім амбітності, бажання гімнастикувати своє слово, плекати внього тугі мускули і довести його до атлетичної сили, той беретьсяза сонети як за спосіб розвитку свого поетичного хисту.Ні перщий ні другий випадок не можуть що-небудь пояснитив стосунках Рильського з улюбленою віршовою формою Петраркита Ередіа. Потяг Максима Тадейовича до сонета — цевнутрішня, духовна потреба культурної людини з поетичнимдаром виявити в найвідповіднішій формі свої взаємини з природою,ідеями та образами, що постають у процесі осяганнясенсу свого життя і своєї епохи.«М ені здається, — скаржився на сонети Зеров, — синтаксичнаодноманітність, обмеженість лексики, вимушеність і повторністьрим скоро покладуть край моєму сонетофікаторству».Чи мав подібні гризоти Рильський? Можливо, мав. Але йогоувага не була так щиро локалізована на сонеті, як увага Зерова.Культура сонета, відбиваючись на всій поетичній творчостіРильського, зазнавала, в свою чергу, впливу тієї творчості. Увзаємодії всіх родів його поезії було відбито зоднаковіння відйого сонетів.Діалектику сонетної форми найкраще можна передати словамиГете;Я к хочеш до великого дійти.Обмеж себе, лише в законі тиЗдобудеш волю, радість — у спокої.Максим Рильський чудово розумів ці рядки, які, до речі,взяті з його перекладу сонетного вірша Гете «Природа й мистецтво».Але він розумів так само, яка небезпека чаїться у формалізмі,тобто в тих законах, які лише про людське око боронятьсвободу, а насправді є узаконеним беззаконням, і якийнерадісний може бути супокій для поета. Тому він ніколи непереборщував у своїй захопленості сонетною формою, не сплітавсонетних вінків, не перекидав сонет коміть головою, не