Літературознавство итиказ

ДІАМАНТ ЛЮДСЬКОЇ ЩИРОСТІТепер, коли в нашу національну свідомість утретє приходитьОлександр Олесь, глашатай революцій 1905-го і 1917 років,один із творців українського відродження XX століття,поет з мученицькою долею емігранта, ми повинні насампередзняти з нього безпідставні звинувачення в якійсь нібито світогляднійвузькості, зрештою, в тому, шо, як писалось, він «незнаходив у собі сили визнати свою провину і повернутися нарідну землю». Те, що стверджувалося в нас про Олеся за часівпечальної, або, точніше, фальшивої свободи, коли на підозрінняхі політичних оскарженнях трималося звиродніле духовнежиття, має пройти ґрунтовну переоцінку. Безперечно. МаксимРильський змушений був, рятуючи Олеся від забуття, написатипро нього 1958 року не всю правду чи навіть стати на горлосамому собі. Безперечно й те, що Микола Шамота цілеспрямованой запопадливо нищив найменшу добру згадку про поета,бо службою цього академіка було вистоювання в сталінськихчоботях на горлі власного народу.В поезії Олеся часто національне і соціальне начала зливаютьсяв одне єство, але це не слабкість, а сильна прикметабудь-якого митця, адже справедливість не може бути тількинаціональною або тільки соціальною категорією. Ми чуємо вакордах Олесевого слова шевченківські боління за правду ілюдяність, за нашу потоптану національну гідність, за українськумову, за уярмленого гречкосія, до якого й звертаєтьсяпоет із закликом перекувати плуги на мечі. Жодного гіпернаціоналізмув цьому нема, як нема його у творчості великихОлесевих учителів Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки.Національний дух нашої літератури, а це дорога, особлива йхарактерна її риса, виховувався в противенстві до шовіністичнихвеликодержавних ідей, але без загальнонародного патріотичногопочуття, яким жила українська художня писемність,він був би маскою, а не живим обличчям.Чи ж не найбільша дивина феномена Олеся в тому, що поет,доведений до розпуки картиною загибелі національних ідеаліврідного народу, не падає в шаленство національної ненависті,скарг і прокльонів, а надає своєму болеві благородної величності,своєму стражданню — гордої неприступності й непокори.Треба нарешті твердо сказати: немає в Олеся жодної провиниперед рідною землею. Коли б він повернувся — був би