Літературознавство итиказ

збивалися (мабуть, під впливом польської мови) на одні жіночірими і попадали в дрімотну ритміку, доводячи сонет досамозаперечення. Безмежна спроможнісгь української мовивживати в ролі чоловічих рим багатоскладові слова вплинулана всю систему українського віршування і, зокрема, на витворенняукраїнського сонета з залізним правилом чергуванням’яких і твердих віршових закінчень.Першорядне значення в поетиці правильного сонета маєсинтаксичне розмежування катренів, яке відбиває їх обов'язковутематичну різнорідність. Терцети натомість можуть бутисинтаксично сполучені, але тут значно важливіше те, щоб вонине розпадалися на два тематичні струмені.Та є певні закони і для розвитку сонетного змісту чи, точнішекажучи, для руху мислі в сонеті. Франко про це пишетак;Т ііі формі й зміст хай буде відповідний.Конф лікт чуття, природи блиск погідний,В двох перших строфках ярко розвертаєсь;Страсть, бурі бій, мов хмара, піднімаєсь,М утить блиск, грізно мечесь, рве окови.Та при кінці сплива в гармонію любови.Де вибухає «конфлікт чуття» в наведеному вище сонетіРильського? Наприкінці другого катрену. «Святе щастя» увінку і «брудна таверна» — це і є екстреми, що важко переносятьодне одного. В першому терцеті їх змагання переходитьіз відчуттєвої на абстрактну, з брутальної на філософську площину.Щ о це за щастя, яке не минуло ліричного героя? Це —«легковійний дар безмежності і вільного зітхання серед померклихжиттєвих примар». Мовчанням хоче змирити поет ціпротилежності. «Гармонія любови» («Блаженні будьте, мовчазніуста») тут не в тому, щоб у мовчанні виждати перемогу«золотого» дня над холодним вітром світанку. Поет хотів би,щоб у душі не затерлося відчуття переміни світу, переміни, яканіколи не припиняється і яку, на жаль, можна не зауважувати,якщо тільки визнати самодостатність і виключеність будь-якогоетапу в цьому нерозривному і вічному процесі метаморфоз.Сонет — це є система обмежень для творчого натхнення.Обмеження ці тільки на перший погляд видаються подібнимидо параграфів і пунктів тюремного розпорядку дня. Насправдіж вони мають характер умовностей, найзагальніших етичнихправил, які нормують нашу поведінку і в яких, як у власнійшкірі, живе добре вихована людина. Безперечно, є поети, щозростаються з труднощами сонетописання, але, не звертаючи