Літературознавство итиказ

гійні сумніви Антонича відбиті в своєрідному розвитку й закінчуютьсяперемогою пантеїстичного погляду. Гете (йдемо завіршем Антонича) відчуває наближення смерті й хоче «полагодитисправи з Богом». Своє життя він характеризує як «змаганняза гармонію людини й Бога», та, нарешті, говорить і просуть свого мистецького й філософського відкриття, осягненучерез проникнення в заповіти еллінських майстрів: «людинаможе створити Бога». Не безсмертя в раю заповідає собі великийолімпієць, не «там» він житиме, а тут:Я — твій спадкоємець, сонячна Елладо,я лишуся тайним радником Європи.Антонич швидко розвивався й зростав як художник завдякиболісному вирішуванню для себе світоглядних і кардинальнихпитань, що єсть людина і що єсть Бог. Спираючись на літературнуерудицію, вглиблюючись у філософські погляди титанівсвітового письменства, поет після душевних мук і вагань прийнявпантеїстичну «віру». В поезії «Щастя» він писав:Я є рушниця, радістю набита,якою вистрілю на честь життя.Не тільки «на честь життя», а й на його поглиблене розуміння,на його захоплене подивування пішла навіки захмеленасонцем і любов’ю радість душі Антонича, радість воістину великоїдуші.4У кожної людини буває такий день, коли вперше радієшсонцем, коли вперше деревами тішишся, збагнувши, що вонигарні, коли тихі радощі, збуджені в душі красою листка чипелюстки, вперше переходять у здивування, а здивування — втаке почуття, яке за браком точнішого слова назвати можнащастям. Такі дні, здається, більшість людей переживає в дитинстві.До таких днів ми повертаємося спогадами. І нема насвіті зеленішої левади, як та, через яку біліла твоя перша стежкадо школи, і деревини кращої немає, як та, в якій ти впершевпізнав живе єство, і сонця ласкавішого нема, як те, яке хотівти підняти, немов блискучий таріль, із голубого дна калабані.У сфері таких почуттів живе Антонич «Трьох перстенів».Між дитинством і зрілістю людини напинає він невидимі проводи,по яких біжать з найпершої дитячої ясності мозку донинішньої його серйозності й затемненості образи, ніби сигналидушевного телебачення.Біографічне і героїчне «я», що звикло бути центром уваги вліричному жанрі, цілком розпливається тут у малюнках карпат­