Літературознавство итиказ

Від образів Стефаника стає моторошно, як від погляду вглибочезний колодязь. Темна синява народного болю відбитав оці далекого дна, але ти заглянь туди, придивися і побачиш,хоч, може, й невиразно, подобу власної душі.Стефаника інакше не сприймеш, як тільки крізь думку прострашну можливість руху твого почуття аж на край безоднібезумства, над якою перебувають люди з його оповідань.«Страшно сильно пишете ви», — зверталася до нього Кобилянська.«... Прочитайте, ви побачите, як коротко, сильно істрашно пише ця людина», — говорив про Стефаника Горький.Відчуття страху при читанні Стефаника не обминуло нікого.Переступивши це відчуття, Кобилянська пише далі, щоСтефаник «витісує потужною рукою пам’ятник для свого народу».Цим передана панівна думка всієї творчості автора «Камінногохрестам, ідейна суть його всієї роботи. Продовжує іГорький розмишляти про Стефаника: «Майте на увазі — дляхудожника важливі не слова, а факти, не міркування, а образи».Цим передана сама суть способу роботи великого митця.Стефаникова світова слава і його, сказати б, літературне вчителювання—попереду. З того часу, як глобальний погляд космонавтазобов’язав нас натужувати зір, приглядатись до подійу далеких землях, носити в уяві мерехтливо-мозаїчний образнинішнього світу, часом важко помітити на землі цятку —багаторечей і навіть почуттів стали глобальними. Чи ж буде письменниксьогодні і завтра писати про людей лишень одного селачи району? Буде. Дон Шолохова, Джефферсон Фолкнера, МакондоМаркеса далекі від стефаниківського Русова, але й вониможуть бути прикладом того, як письменники нашого віку, малюючилюдей щонайдалі з околиць свого дитинства, дають нампостаті світового формату. Стефаник не відстав, а на століттяобігнав свій час. Чим меншою ставатиме планета перед можливостямитехніки й науки, тим значимішою ставатиме (повиннаставати!) людська душа перед можливостями мистецтва. Чимбільша буде подібність у зовнішніх атрибутах життя людини,тим нуднішою і непотрібнішою буде традиційна описова манерав письменстві. Величава і справді епічна картина людськогосмутку, написана в Русові, вражає саме тим, що письменниквідслонив соціальні і психічні структури одного західноукраїнськогосела. Але в ньому він відкрив нам, з одного боку, горевсього українського народу в дореволюційні часи, а з другогобоку —тайники людської душі, несправедливу мудрість природи,що біль і саму смерть зробила виразом життя...Відповідаючи на звинувачення в занепадництві, Стефаникписав, що майбутні критики назвуть його «здоровлям України».