Літературознавство итиказ

(і це довів Олесь Гончар!) масштабніше розкривати причинидушевних порухів і самі глибини людського серця.Герої «Циклону», кінематографісти за фахом, жадаючи пояснитисобі, що таке натхнення, хочуть злинути в певну космічнувисоту: «Згадуєм народного артиста, спільного нашогодруга, який іноді відкривається нам інтимним досвідом із сферипсихології творчості: «Буваю недобрий, буваю навіть злий,дріб’язковий, — зізнавався він нам одного разу. — Але передвиходом на сцену намагаюсь очистити душу, розбудити в собіщось найкраще, намагаюсь дійти стану, щоб у душі, звільненійвід житейської скверни, зосталася сама чистота... Бо тільки тодідо людей дійде мій спів».Виявлення душевної чистоти, потрясіння, після якого, якгнилі плоди з дерева, спадають з душі дріб’язкові й нікчемніпочуття, залишаючи на її гілках плоди здорових і світлих почувань,— оце ж і є не тільки початковий момент Гончаревогонатхнення, а постійна його робота, сам його перебіг, його невтишимібоління, які передаються читачеві і створюють атмосферудовір’я між творцем і народом. Сила гончарівського реалізмуне в тому, що він виступає нібито звільнений від «житейськоїскверни», а в тому, що він уміє від неї звільнятися,вміє крізь неї проходити, не забруднивши своєї світлої душі.Це дивина — людина, що пройшла всі дев’ять кіл жахітливоговоєнного пекла, людина, що в битві стикалася з фашизмом,людина, що заставала на визволених територіях тліючіпожарища, жарку кров скатованих жертв і вигаслі очі переляканихприслужників окупанта, людина, що бачила не тількигероїв, а й боягузів і зрадників, саме ця людина, можливо, найсміливішев сучасній світовій літературі заперечила давню ірабську доктрину людської нікчемності, оспівала велич і непроминальніцінності людського благородства. Це дивина, алеце й закономірність. Олесь Гончар покликаний самим ходомісторичних подій в Україні до виконання свого творчого подвигу.Він збагнув, що треба дивитися понад голови ворогів,підляків і фарисеїв, понад знегоди й невдачі, дивитися в далинумайбутності свого рідного народу і всієї людськості. Вінпобачив, що на сучасному рубежі історії виникла необхідністьосмислити наново духовну сутність людини, на яку всі надіїпокладає майбутня епоха, необхідність відкрити в дійсності йпіднести до художніх образів те, що народжується, а не те, щовмирає, те, що вибухає життєтворчими соками і формується, ане те, що закостеніло і стало прахом.1978