Літературознавство итиказ

влітає на білому огирі у хороми гетьмана по мармурових сходах,як Марія-полонянка говорить на майдані з бронзовим чоловікомсвоїм, кладучи до ніг йому своє дитя, як діди на деснянськійсіножаті б’ються «до смерті» за копичку сіна. І спробуйтевсе це уявити поза Україною. Неможливо.Все, що робив Довженко, і все, що він зробив, має на собіпечать його безсмертної любові до простої людини, до мозоліві пісень свого народу. Серце Довженка було вщерть «переповненехвалою» народові своєму.Та чи правду кажуть, що великим людям не потрібна похвала?Генії, звичайно, можуть обходитися без пам’ятників,як смертні без тіней. Вічним однаково, «чи хто згадає, чи забуде...»Правда, що гучна хвальба Довженкові при повному абочастковому забутті, нерозумінні, невикористанні його мистецькихвідкриттів не додасть ні секунди до його вічності. Правда,що він геній національний і тому загальнолюдський.Але неправда, що генії можуть обходитися без монументів,які відтворюють їхню подобу в камені, в бронзі, а передовсіму найтривкішому матеріалі — в слові. Справа не в честолюбствівеликих людей, а в єдності генія і народу. Геній — цеобличчя народу. Гранітний чи словесний пам’ятник йому —погляд народу в дзеркало. А народ повинен дивитися у своєсвічадо для того, щоб доглядати й плекати свою чистоту і дляпостійного відчуття спокою за свою молодість і гідність, з якимилегше йому спілкуватися з іншими народами.Пізнати й оцінити Довженка один чоловік, мабуть, не в змозі.Так, як він творив колективний образ нашого народу, требакіномитцям, літераторам, ученим творити колективно образДовженка. Треба працювати, як любив говорити ОлександрПетрович, двома пензлями. Один пензель — маленький —длявиписування його смутних очей, другий — великий —для виписуванняйого неосяжного духу.Це має бути образ світової величі поета кінематографа, щоз кожної його кінометафори створюються цілі кіношколи.Це має бути образ могутнього художника слова, що підносивкіносценарій до рівня чисто літературного жанру і дав українськійлітературі чимало характерів, зрівняних лише з героямиСтефаника і Коцюбинського. Це має бути образ філософа,що проникає в тайну боротьби смерті і життя і по-своємурозтлумачує її. Це має бути образ патріота, що понад уселюбить свою землю, і, коли бере в долі свою переповненучашу, рука його не тремтить, щоб не впало на рідну землюні краплі болю, призначеного для нього. Це має бути образ