Літературознавство итиказ

попередників — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесю Українку,шукав у них підтримки у свої найтяжчі хвилини.Поет ставить у центр свого «Я» свою Вітчизну, задля якоївін страждає, і це усвідомлення єдності своєї душі із душеюбатьківщини допомагає йому витримувати катування, злигодній приниження.Всю поетичну творчість Миколи Василенка закодовано вжев зблисках його таланту, що їх детонувало життя політв’язня.Зрозуміло, він привітав, радісно зустрів становлення незалежноїУкраїни, але в нових умовах одразу відчув небезпеку длянеї, що йде від «позавчорашніх мамлюків» — від жирних «сіамськихкотів», які швидко розплодились і «тупо дивляться нанові ворота України», від «новітнього червоного диявола»,який прагне відновити «північну імперію». «Пісочний годинник»— поезії, створені за останні роки, це — продовженнядавніх уболівань автора, але він не впадає, як раніше, в струменігарячих інвектив, а дивиться на світ з висоти пережитихсумнівів і страждань, аналізує, вилущує зі слова суть історичнихподій і саму суть людської доброти. Такі речі, як «Дорога»,«Втрачений рай», «Пам’ятаймо про вогонь», «Ода сонячнимсерцям», «Реквієм», «Необхідне» — являють поета-філософа,який ділиться глибокими спостереженнями за рухамилюдської душі.Дорога із дому крутизною бігла.За серце хапала,Під п’яти пекла,Ножами краяла.Дорога додому(У доброму здоров’ї бувши)Стелилася рушниками...Але камінь за пазухоюЩе муляв йому душу...І двері не відчинялися.^Дорога»Не раз уже знамениті світові письменники обдивлялися«дорогу додому», показували її (і справедливо) як шлях людинидо себе самої, а Микола Василенко дає лаконічне і правдивевизначення цього філософського поняття. Двері твого домутобі не відчиняться, якщо в тебе камінь за пазухою. Нема поверненнядо власної душі, якщо нема в тебе чистої совісті.Спокійному мисленню сучасного Миколи Василенка відповідаєбілий вірш, яким він прекрасно володіє. Думки, що їх йомувдалося висловити з поетичною конкретністю і філософською