Літературознавство итиказ

вражіння риторики». Навряд чи знав В. Щурат, що він публічноповторив те, про що за три роки до того (5. XI. 1893) писаву листі до М. Драгоманова друг Франків М. Павлик: «Я завшевідносився скептично до його поезії, котра, по-моєму, й досі на9/10 «проза на нотах», — іноді навіть гірша, ніж настоящапроза в його оповіданнях. А то просто риторика...»Та було б помилково вважати, що печальний і життям надламанийФранко — це і є той «чоловік слабої волі», описанийпоетом у містифікаційній передмові до «Зів’ялого листя». Художникбачить таким одне з можливих зображень свого скорбногодуху, але, діяч, жива людина, Франко бореться, і насампередз ліліпутячою масою ботокудів, прислужників польськоїта австрійської аристократично-буржуазної верхівки в Галичині.Саме Франко часів «Зів’ялого листя» оголошує досмертнувійну буржуазній псевдоінтелігенції Галичини, продажномусвітові фарисеїв, які називали його великим і тут же намагалисядовести, ніби він стоїть на позичених котурнах.Отже, завершуючи свою ліричну драму, хоч і переповненийболістю й жалем, хоч із примарою могили перед очима, Франкозалишається борцем, вірним своїй каменярській заповіді.Він — уже геній, та ще юнак, який палає жагою творчості йжагою кохання, — пише книжку інтимної лірики, що Гї самназве «збіркою ліричних пісень, найсуб’єктивніших з усіх, якіпоявилися у нас від часу автобіографічних поезій Шевченка,та при тім найбільш об’єктивних у способі мальовання складноголюдського чуття». Слово «об’єктивний» можна розумітипо-різному, тут мова йде про правду, про стражденну любов —не риторичну, не фразеологічну, а вийняту живцем із поетовогоєства.ІЦе не було тієї книжки, а був лише перший жмуток, надрукованийу збірці «З вершин і низин» (1983), як з’явилася згаданавже стаття В. Щурата. «Крім агітаційної й епічної поезії,— пише автор, — знаходимо у Франка й чисту лірику, тасеї є вже значно менше. Зачислити до неї належить передовсім«Веснянки» і цикл любовних поезій «Зів’яле листя», котрийможна вважати об’явом декадептизму в українсько-руській літературі,розуміється, тоді, коли під декадентизмом будемо розумітине ті оригінальні поетичні замахи, в котрих Макс Нордаубачить признаки умислових хворіб, але розумне і артистичнимзмислом ведене змагання до витвору свіжих оригінальнихпомислів, образів, зворотів мови і форм». В. ІЦуратробить застереження, уточнює, що саме він розуміє під «декадентизмом»,але, як видно, Макс Нордау краще знається нацьому терміні. Декадентство вже в ті часи мало окреслений