Літературознавство итиказ

й оті баранчики, печальні «філософи», котрі навчити нічого невміють, бо їм ще й роги не повиростали. А проте мелодійний,надзвичайно чистий талант Івана Малковича виблискує навітьтам, де рука ще тремтить від невправності, а душа печалитьсяінколи тому, що не відає справжньої біди. Але ж це поет, цілкомсвоєрідний, справдешній. Його варто знати вже хоч би зате, що він в жодному слові своєму не покривив почуттям, щовін дуже цільний у тому настрої, котрий можемо назвати уболіваннямза добротою, лагідністю життя, що він у кожномуобразі являє свіжість і вишуканість. Він починає глибоко йправдиво з того, чим жили його діди й батьки, сусіди, березівськіхлібороби та вівчарі. Це начало неодмінно вестиме йогодо здобування нових вершин в літературі, до пізнання правдижиття доброго і натхненного, болісного і нерозгаданого, франківськимиустремліннями наповненого життя.1984