Літературознавство итиказ

монополією старих дівиць Відня, а не народилася під звучниііакомпанемент пострілів буржуазно-демократичної революціїдесь на піддашші Монмартру. Та й чи можна порівнюватиОлену Лауфер з «Людини», Наталку Верковичівну з «Царівни»,особливо ж її Параску з «Некультурної» навіть з могутнімигероїнями французької баронеси, що підписувалась псевдонімомЖорж Санд, не те що з кволими жіночими тіняминапівбульварпої белетристики. Бунтарські душі жінок Кобилянськоїбез огляду забирають першість, бо, як правило, вонивисокоінтелігентні мистецькі натури. Героїні «Природи» і«Некультурної» — це взагалі характери високопоетичні, якиму світовій літературі не так часто підбереться рівня.Щоправда, критики підкреслюють перевагу «Царівни» надподібними романами в європейських літературах за оптимістичнийкінець, за життєву перемогу героїні Наталки Верковичівни.Це так. Перемога Наталки — це перемога Ольги Кобилянської.Тут вона ніби побачила завтрашній день нашої літератури,наблизилась до нашого розуміння боротьби добра ізла. Одначе всяка перемога є акція тимчасова, вічною залишаєтьсяборотьба, тому не завжди важливо, хто переміг, а хтоможе перемогти за певних умов. З цього погляду навіть переможенігероїні Кобилянської лишають враження сильнішихлюдей, ніж їхні переможці.Якщо ж Кобилянська не прийшла до думки, що для того,щоб звільнити жінку з пут рабства, треба звільнити мужа, родину,суспільство з пут приватної власності, то в цьому не їївина, і тим більше не вина пані Марліт. Це тільки вина суспільно-політичнихобставин, в яких жила Кобилянська і які недавали їй можливості поставити ідею жіночої рівноправностіна широкій революційній основі.Грізний протест Кобилянської проти любовних торжищ, їїненависть до просмерділих міщанських традицій, її вимога дожінки не тільки почувати себе рівноправною, але й доводитисвою рівноправність своїм духовним розвитком, своїм місцемактивної діячки в суспільстві, — це творчі гасла, які не втрачаютьсвоєї актуальності в наші дні. Ідеал жінки, який виробляєтьсятепер у свідомості нашого народу, повністю включаєв себе кращі риси героїнь Кобилянської. Між іншим, у цьомуй полягає безсмертя мистецтва: як би далеко не зайшло людствов своєму розвитку, воно завжди відчуватиме дієвість тогочи іншого мистецького твору минувшини, бо в ньому обов’язковощось є з душі потомства, щось величне й розумне, щоєднає творця з усіма наступними поколіннями.