Літературознавство итиказ

БЕЗОДНЯ,КУДИ СТРАШНО ЗАГЛЯДАТИЄ такі літературні твори, що їх неможливо забути. Ти їхчитатимеш декілька разів і за кожним читанням відчуватимешпотребу знов повернутися до виписаного там образу людськоїдолі, страшної, нібито не твоєї, але все ж таки до тебе близькоїдолі. Такі твори дихають, як безодня, непроглядною, запаморочливоюглибиною. Ти не зірвався зі скелі, не впав, але переживаєшсвій перехід над прірвою, ніби падіння, від якогонема порятунку. До таких творів належить повість «СолодкаДаруся» Марії Матіос.Повість, за сюжетом — новела, за шириною охоплення історичнихподій — роман, за насиченням оповіді діалогами, прямоюмовою — п’єса. Авторка називає її «Драмою на три життя».Навряд чи літературознавча термінологія відкриє хоч бикраєчок смислу цього, мабуть, найзагадковішого, найпечальнішогоі найправдивішого творіння з усієї сучасної українськоїлітератури.У буковинському селі за повоєнних радянських часів живесирота, дівчина Дарина. Вона німа, каліка, отже, невідданиця,яку громада обминає стороною, вважає несповна розуму. Ходитьвона на могилу свого батька, розкладає навколо хрестахліб, сир, масло, «баюється», тобто втішається розмовою з татом.А говорити вона може тільки на татовому гробі. Хрипким,якимось ніби потойбічним голосом може розмовляти пошепкиз покійним, щоб ніхто не почув.Село прозиває дівчину «солодкою Дарусею», дехто щепам’ятає, що, коли вона була підлітком, енкаведисти цукерками,леденцями-півниками виманили з неї зізнання про те, щобатько її постачав хліб та інші продукти боївкарям УПА. Наївнедитяче вибалакування правди про своїх родичів озброєним«вуйкам» у шинелях стало причиною смерті батька йматері. Дитина, вихована у християнській родині, де понад усецінили чесність і правду, не могла сказати неправди ворогові,хоч, може, й відчувала, що краще промовчати. А з тої правди— смерть родичам, переляк дитячої душі, втрата психічноїрівноваги і втрата дару мови. Тут не тільки про дитину йдеться,а й про дорослу душу, зрештою, про народ, який довіряєворогові через свою недосвідченість і втрачає своє духовнездоров’я, навіть мову свою.