Літературознавство итиказ

людських облич зникали перед ними, ніби примарна туманність,у котрій світяться вірою і натхненністю тільки очі.Очі — головне, що треба було змалювати на іконі. Малищконалежить до художників, яким не треба спеціальної підготовкидля серйозного виступу. Це художники, що очі свого народузнають з дитинства. Від Дніпра до Латориці велетенський простірнеба й землі стояв перед поетом, ніби око матері, в якомувін, промовляючи тоді в Мукачевому, бачив усе: сльози, радощі,надію, торжество, безсмертя.Найщасливіпіим був Малишко, мабуть, наприкінці 50-х років.Він зустрів X X з’їзд КПРС з особливою піднесеністю. Здавалосяб, йому, авторові циклу віршів про Сталіна «Полководець»і цілої книжки, присвяченої 70-му ювілею Сталіна «Д а­рунки вождю», не було підстав захоплюватися розвінчаннямкульту особи, викриттям злочинів, що робилися з ініціативи іпід наглядом «батька народів». Але ж ні! Малишко сприйнявпартійний гнівний осуд беззаконня часів культівщини як глибоконародні і свої особисті радощі. Він ніколи не був такимзбудженим, таким громадянськи активним, таким натхненноправдомовним, як тоді, в післяз’їздівські місяці й роки. Меніздається, що в стані зворушення загальною і своєю власноюправдомовністю, в стані захоплення перемінами, що прийшлив життя нашого суспільства, в стані оптимістичного відчуттямайбутності Малишко жив і творив аж до смерті, хоча, певнаріч, добре бачив, що процес демократизації в нашій країні поступовоприпинявся, наступав період нового, але вже пародійногокульту особи.Декому видавалося (можливо, дехто й тепер так думає), щоМалишкова активність в осуджуванні сталінського деспотизмуспричинена його дружніми (чи їх можна так назвати, я сумніваюсь)взаєминами з М. Хрущовим. Справді, Малишко ставивсяз пошаною, навіть з любов’ю до Микити Сергійовича.Так склалося, що М. Хрущов ще з кінця 30-х років, коли вінстав перший раз першим секретарем ЦК К П (б)У , симпатизувавпоетові, знав йому ціну, любив його вогнисте й молодеслово. Малишко розповідав мені, як Микита Сергійович захистивйого від підлого й провокаційного удару.Йшло заключне засідання з’їзду Л К С М У (1938 рік). Обговорювавсясписок майбутніх членів ЦК комсомолу України. Втому списку був і Малишко, тоді автор двох книжок. У президіюнадійшла записка: «Андрій Малишко не може бути обранийу ЦК Л К С М У , бо його брат був у Петлюри». Запискупередали М. Хрущову, а він встав, прочитав її голосно і сказав: