Літературознавство итиказ

у вірші, що має дуже людську назву «Хліб насущний», Антоничкаже;До дна землій до дна цупкого словавдираюся завзято і упертоі видираю в заздрісної смертіпісні,п’яніння,ночі й дні.«Дно землі» і «дно цупкого слова» —це, зрештою, одне й теж дно. Криниця людського життя не в розумінні походженнялюдини на землі (цим повинна займатися наука), а в розумінніпоходження духовної краси і сили, а також духовної бридотиі кволості може мати таке дно в поетичному образі. Насправдіж нема і не може бути краю людському духові. Якщов «рослинному біологізмі» творчість Антонича була така емоційновпливова, то це тому, що там поет знайшов конкретнівияви переживань і діяння людського духу. Натомість «у правічнійцарині природи», у глибинах океанічних, він нічоголюдського добачити не зумів. Причина в тому, що брав вінтеоретично море як річ саму в собі. Надто прямолінійно хотілосяйому дійти до розгадки глибин душі людської через однутільки біологічну спорідненість людини з водою як праматір’ювсього живого. Правда, як художник з великою інтуїцією, Антоничрозумів, що його лірика моря мусить бути олюднена. Ітут на дoпoмoJy прийшли гарні небилиці на зразок тієї, щооповідає про Йону в череві кита. Але даремно. Не помогло іте, що пророка поет називає своїм прадідом...«Книга Лева», одначе, далеко не вся складається з творчихнедотягів. Розділами, що звуться «Ліричне інтермецо»(їх там два), вона сполучає «Три перстені» з вершиною Антоничевоїпоезії — книжкою «Зелена Євангелія». Крім елегантнихмаленьких натюрмортів, тут є полотна космічних катаклізмів.Гордістю «Книги Лева» є дозрілі медитації на мистецькітеми:Від спеки місто важко дише,й чоло його, шорстке й червоне,під віялом нічної тишіповолі стигне і холоне.Тремке натхнення віддзвеніло,застигло в мудрій вірша брилі.Твоє чи не твоє це діло,ти сам збагнути вже не в силі.«Літіій вечір»