Літературознавство итиказ

співців до об’єднувального, «давньоруського» натхнення. Прикладамиможуть бути переспіви Т. Шевченка із «Слова о полкуІгоревім» і цикл віршів І. Франка «На старі теми».Громадянський пафос літератури Київської Русі перейшов удавньоукраїнське поетичне слово дещо ослабленим, але благороднийдух давнини не загубився. Хай розпливчасто, як затуманенесвічадо, та все ж оте слово відбивало боротьбу українськогонароду за національне визволення. Часом та боротьбабула в підтексті, а зовні мала релігійний характер. На жаль, упоезії вона не дала такого титанічного таланту, як публіцистІ. Вишенський, але, не затихаючи протягом століть, залишилаглибокий слід в українській поезії всіх наступних епох.Парадокс давньоукраїнського літературного життя в тому,що православне духовенство (а немало поетів тих часів булисвящениками), яке чинило опір католицизму, саме було навченеі навчало своїх вихованців у латиномовному дусі. Латинськоюмовою написані чи не найкращі твори давньоукраїнськоїпоезії. Наша тодішня література писалася латинською,давньоукраїнською, старослов’янською, старопольською мовами,а також язичієм — мішаниною українських та церковнослов’янськихелементів. Але під впливом ідей Відродження,які приходили в українські культурні осередки разом з латиною,давньоукраїнська поезія була включена у велику й динамічнуінтернаціональну спільність, у процес побудови всьогомистецького й літературного життя, який захопив тоді Європу.Давньоукраїнські академічні піїти розробляли переважноморалізаторсько-філософські теми і хоч несміло, та все ж, прориваючиськрізь релігійну символіку, приходили до важливихістин. їхня увага була спрямована на людину як на носія «божої»справедливості, що під пером найталановитіших з нихоберталась в справедливість людську.Між давньою та новою українською поезією існує органічнийзв’язок. «Енеїда» І. Котляревського за темою належитьще, власне, барокковому періоду, але за мовою і, головне, заспособом мислення — це основоположний твір нової літературноїдоби. До речі, в різних частинах України ця нова епохапочалася в різні часи. Мертве язичіє дотлівало в Галичині допояви «Русалки Дністрової» (1837), а на Буковині — до виходупершої книжки Ю. Федьковича «Поезії» (1862).Потужний розгін нова українська поезія взяла не стільки зослабленої і дещо однобічної своєї попередниці, скільки зенергії народних пісень, історичних дум та переказів. Фольклор,до скарбів якого майже пе підходили поети-академісти,став головним формотворчим елементом. Але якщо для всіх