Літературознавство итиказ

—Чого терпиш? — питав тихим шелестом дубовий ліс зелений.— Дражнить мене, а розіллятись не можу, — відшептувалаболісно.— Виступи з себе, розіграйся та залий цілий степ широкий,щоб знав, що і в тобі сила! — радив великан.— Замало мене, щоб залляти цілий степ широкий, — відмовиласумно. — Зробились би з мене хіба краплі роси на нім,та саме окрасили його, мов кришталями. Волю так.—Так? Стіснена в отсей жолоб та вічно стережена каменистимберегом?... По гладкій поверхні промайнув у ясній місячній ночі усміхїї:— Я глибока. Безмежно глибока... Се моя сила і моє багатство.Задумався ліс зелений».Природу розуміла Кобилянська, вміла бачити її і говоритиз нею, але за кожним пейзажем письменниці вгадується образлюдини або малюнок її душевного стану. Чи не в описах природиКобилянська виступає більшим психологом, ніж у безпосередніханалізах людської душі. Але поезія Кобилянської незводиться до психологічних нарисів через картини природи. Внеї ми знаходимо і закличні акорди надзвичайної вагомості,писані навіть у дусі бойової плакатної декларації. Прочитайтелишень «Думки старика»! Таж це заповіт громадянина й мислителя,де в кожному слові бринить передбачливість і граютьгроми прокляття міщанському самозадоволенню і національномунігілізму. Не губити «золотого пасма» історії закликаєКобилянська. І як же глибоко вона розуміла єдність поколінь,які хоч і відрізняються одне від одного, але тоді лише молодшепокоління може бути кращим, коли шануватиме історичну сивину,як сивину на скронях своїх прадідів і батьків!Серед її поетичних творів виділяється найбільше поема«Битва». Це не тільки трагедія карпатського лісу, який прийшлинищити чужинці, це так само трагедія людяності, що конаєпід ударами сокири, це трагедія української землі, на якудивилися захланними очима державні й монополістичні імперії.Ідейне лезо «Битви» націлене проти соціального і національногобезправ’я українського народу. Саме це лезо булонадламане царською цензурою, коли поема мала вийти в альманасі«Дубове листя» в Києві. Борис Грінченко пише, щоцензура «проковтнула» саме «те місце, де розмовляють проміжсебе робітники», значить, те місце, де клевета каже: «Тепермається сей прекрасний матеріал вивозити, мабуть, аж за море.