Літературознавство итиказ

в кайдани туго окують,В село на грище приведутьІ на хресті отім без катаІ без царя вас, біснуватих,Розпнуть, розірвуть, рознесуть... —то з огидою відвертається од них:А ми дивились і мовчалиТа мовчки чухали чуби.Німії, подлії раби.Підніжки, царськії лакеїКапрала п’яного! Не вам.Не вам, в мережаній лівреїДонощики і фарисеї.За правду пресвятую статйІ за свободу. —то прагне чудодійного перетворення рабів у людей:Воскресну нині! Ради їх,Людей закованих моїх,Убогих, ницих... ВозвеличуМалих отих рабів німих...Хай буде, Шевченко в кожному з віршів, цитованих вище,мав на увазі не одну і ту ж соціальну категорію людей-рабів.Це, однак, не змінює того факту, що рабська психіка з усіма їїпотворними наслідками була в очах великого гуманіста найбільшимзлом, яке він і випікав безпощадно своїм вогненнимсловом. Даремно шукати у світовій поезії такої ненависті долюдей-плазунів, якою займалася Шевченкова душа, але рідкотам можна зустріти й таку любов до людини, якою світитьсяШевченкова поезія. Ця любов не завжди виявляла себе черезненависть, не завжди Шевченко йшов до утвердження череззаперечення, коли вже говорити філософськи, а не раз вдававсявін у нелегкі пошуки ідеалу. Протистояти скверні, ницостій лицемірству може тільки людина, освячена безмежним благороднимпочуттям. Таким почуттям — вічним і загальнолюдським— є материнство. Тому Шевченко і змалював матір якідеал чесності, і цим самим явив світові мистецькі й філософськівідкриття. Шевченкова «Марія», за визначенням Луначарського,«найгеніальніша своєю щирістю з усіх поем світовоїлітератури», є водночас найгеніальнішим утвердженням людськогоідеалу. «Марія» легко пов’язується з усією творчістюШевченка, де перше місце посідає оборона зневаженої жінки іпрославлення материнської самопожертви.Але це зовнішній зв’язок. Насправді «Марія» —якісно новеслово про матір, яке було сказано в той час, коли Шевченко в