Літературознавство итиказ

Тут, у Новиці, побачив світ поет, і той світ був йому прекрасним,допоки очі пе доглянули людської убогості, яка на тлірозкішних пейзажів здається страшнішою, ніж на фоні одноманітногорівнинного овиду.Єдиному синові досить заможних людей життя могло стелитисям’якими й веселими веретами, якби не війна. РодинаАнтоничів змушена була тікати з рідного села, бо воно лежалона теренах воєнних операцій. Хто знає, можливо, доля біженцівзалишила маленькому Богданові назавжди ту печаль, прояку згадує його гімназійний учитель Л. Гец: «В класі Антоничнічим спеціально не відрізнявся, але не був таким веселим, якйого товариші». Урбаністичні мотиви й образи з його останньоїкнижки «Ротації», напевне, пов’язані з тими враженнями,які витис на дитячій душі похмурий в ті часи Відень —столицяконаючої Австро-Угорщини.Ольга Олійник, наречена Антонича, згадує: «Оповідав меніпро те, як манджав вулицями Відня, орієнтуючись тільки закіновими фоторекламами, які дуже докладно пам’ятав. А шобпе потрапити під колеса авто, увесь час ішов хідником попідсамими мурами».1919 року брат матері поета, Олександр Волошинович, бувзасуджений до смерті режимом Пілсудського за те, що домагавсяприєднання галицької Лемківщини до Чехословаччини.Знову родина Антоничів тікає з Новиці. Тепер уже від переслідуванняпольської жандармерії. Деякий час Антоничі з десятилітнімБогданом жили на Львівщині.Важко сказати, як і хто саме виховував майбутнього поета.Ольга Олійник розповідає про пістунку, яка читала напам’ятьмалому Антоничеві поезії Шевченка, оповідала казки, співалаколискової. Різні хворощі нападали хирлявого з природи синаАнтоничів, і він не ходив до початкової школи, а готувався уприватної вчительки складати іспити до гімназії. Чи не та вчителькасвоїми книжками, як і няня своїми співанками, спричиниласядо того, що в польській гімназії в Сяноці Антонич горнувсядо українського товариства студентів?Говірка лемків — одна з найдальших приток Дніпра загальноукраїнськоїмови —була свого часу перегачена і спрямованав польське річище. Як знаємо, з цього нічого не вийшло і сьогоднілемківський діалект живить свою рідну і природну стихію.Мовну віддаленість від Наддніпрянської України, а такожтодішню економічну й літературну відсталість Лемківщинизвично використовували москвофіли. Санаційній Польщі буловигідно підтримувати їхню діяльність, адже вона роз’їдала національнусвідомість лемків.