Літературознавство итиказ

Спинились. Тихо як! Десь линуть журавлі,І дзвінко їхній ключ у небесах курличе.Чутно й метелика, що стрепенувсь у млі.І вужа, що повзе зіллям и таємничо...От-от почується нам у чужій земліІ голос із Литви... Дарма! Ніхто не кличе.А ось його найпізніша редакція;Спинімось! Тихо як! Десь линуть журавлі.Щ о й сокіл би не вздрів — лиш чути десь курличе.Чутно й метелика, що тріпається в млі,І вужа, що повзе зіллями таємниче...Я так напружив слух, що вчув би в цій земліІ голос із Литви. Вперед! Н іхто не кличе.Досить порівняти пасивний і бюрократичний вираз: «От-отпочується нам у чужій землі і голос із Литви» з активним ілюдським: «Я так напружив слух, що вчув би в цій землі і голосіз Литви», щоб збагнути, що значить буцімто, на перщий погляд,незначне саморедагування. «У деяких із «Кримських сонетів», —робить Рильський примітку до другого з них, — як-от у цім, недодержано строгої сонетної форми, що перекладач і вважає доцільнимвіддати». З цього елегантного зауваження класика класиковівидно, що щанувати оригінал, за Рильським, означає неколінкувати в сліпому захопленні перед автором, а пізнавати івивчати в деталях творчий характер свого обранця. Поети знають,що неологізми в поезії є найчастіше результатом долання впертостіформи і теми вірша. Отож цікаво, що в перекладах сонетівМіцкевича Максим Тадейович, такий, зрештою, байдужий донеологізмів, пошукує їх досить активно. Безперечно, перекладаннясонетів Міцкевича справляло Рильському чималі труднощі.Але через блискуче подолання тих труднощів ці вірші в натхненняРильського ввійшли так глибоко, що в деяких його оригінальнихсонетах чути романтичне, міцкевичівське пожадання не одним, абагатьма образами водночас змалювати явище душі чи природи.Хто хотів би висвітлити проблему українських «неокласиків»і відповісти на досить нелегке питання, що таке «неокласицизм»у творах раннього Рильського, мусить задуматися, якце не парадоксально, не над класицистичним способом зображеннядійсності в тих творах, способом, який намагався змалюватисвіт незмінним і тому не дозволяв собі, наприклад,написати поруч два епітети, бо «кожен предмет є лише такий,а не інакший», отже, не над способом, якого майже не видко втих творах, а над іншим, романтичним баченням світу, якепроникає в минувшину і шукає, хай у мріях, обрисів майбут­