Літературознавство итиказ

Та коли б ми хотіли реконструювати всі місцевості, де писавФрапко, треба було б усю Галичину обернути в темний, селянський,злиденний кут, бо там нема жодного міста й містечка,куди б не приїжджав поет, де не мучився б він темрявою йбідою народу, переливаючи горе людське в слова непокори йвогнистої правди. Кожне село, де він жив, кожна дорога, якоювін пройшов, були так само тереном дії особистої долі Франка,що на кожному кроці принижувала його й нещадно катувала.В Лолині, де спалахнуло, а потім зляканими людьми булозатоптане багаття першого Франкового кохання, писалися нежалощі ображеної душі, а реалістичні образки з гіркого селянськогожиття, що явили вперше й безсмертну любов письменникадо покривджених, у Коломиї, в цісарській тюрмі, деслабкій натурі можна було збожеволіти від безпідставних звинуваченьі зневаг, записувалися народні пісні, творилися віршідо книжки «З вершин і низин», складалися рядки «Вічногореволюціонера», потужного гимну на честь поступу, праці йсвободи. В Коломиї, вже «на волі», написавши моторошну,сьогодні приналежну до найвищих досягнень української і світовоїлітератури повість «На дні», Франко, як сам згадує,«жив... трьома центами, найденими над Прутом на піску, а колий тих не стало... заперся в своїй кімнатці в готелю і лежавпівтора дня в гарячці й голоді, ждучи смерті», не думаючи проте, що тричі на безсмертя він заробив самими коломийськимитворами. А та дорога, якою за наказом повітового старостийшов Франко в супроводі поліціанта з Нижнього Березова доКоломиї, кривава дорога, де повідпадали йому нігті на ногах,— чи не пам’ятає вона картин, що їх обабіч неї мріямисвоїми зводив босоногий в’язень?! Пам’ятає. По тій дорозі водному тільки Стопчатові було вісімнадцять корчем, та не буложодної читальні, жодного Будинку культури. «Мов старці,обвішані торбами», тягнулися підгірські села, а вбогі ниви,заґратовані межами, нагадували тюремні віконечка. Це болілоФранку, але він не плакав, бо знав, за що страждає, і в своїхмріях бачив щасливу і вільну Україну:І бачив я в думці безмежні поля:Управлена спільним трудом та рілляНарод годувала щасливий, свобідний.Чи се ж Україна, чи се край мій рідний,Обдертий чужими і світом забутий?Так, се Україна, свобідна, нова!І в мойому серці біль втищувавсь лютий.Кам’яні стежки, дороги Дрогобиччини й Станіславщини булидля Франка, наче ті гризькі шлеї для коня, страшними й