Літературознавство итиказ

нездарою (це поширювалось і на літературну творчість) і вигнатиз дому.Був я свідком таких сцен. Одначе вигнаний ще того самогодня або найдалі вранці другого дня дзвонив до Малишка іжартував; «Відбуваю покуту за свій виграш, ясновельможнийгетьмане!» Треба було бачити тоді Андрія Самійловича! Цебула — ходяча лагідність, ніжність, доброзичливість. Він просивпробачення. Запрошував у гості, обіцяв, що ніколи більше...не програє. Сам Малишко не робив першого кроку допримирення, але нетерпеливо ждав, коли нарешті зробить йоготой, кого він образив, і тоді готовий був стелитися перед «вірнимдругом». Він не переносив самотності. Своїх товаришівлюбив чи не найбільше за те, що вони прощали йому різкість.Такий це був характер — нестримний і вибуховий, неподатливийі затятий. Але от що за дивина; ті ж прикмети поетовоївдачі, які в буденному житті могли видаватися нестерпними(може, навіть були такими), в творчості його набували протилежних,дорогоцінних якостей, в шершавому, колючому, нелегкомухарактері коріняться мотиви доброти, ненависті дофальші й пошани до подвижників, настроєних на справедливість,чутливих до правди. Творець не може бути гладенькимі згинистим за вдачею. Він — це протестуюча й ще не визнанавсіма істина, він — боління, а не громадський етикет.Малишко був надто живою людиною, неідеальною, але принадливоюнавіть слабкостями своїми, бо ж слабкості бездарноїнатури — це рани, які викликають огиду, як віспа на посполитомуобличчі, а слабкості таланту — це шрами на красивомуобличчі героя. Та коли говорити про житейські вмілості Малишка,то був же він обдарований і ними, виділявся в найзвичайнішому.Такої смачної юшки, яку він сам приготував ізвласноруч пійманої риби і якою пригощав мене в Плютах л і­том 1958 року, я не куштував більше ніде й ніколи. Була тобожественна страва, рецепт якої записували від Малишка дружиниприсутніх там письменників, але пізніше всі вони говорили,що до того рецепта потрібно ще мати Малишкові золотіруки...А як він працював? Як писав? Трудився Малишко ранками,але міг і протягом усього дня, а то й протягом доби сидіти записьмовим столом. Трудився як одержимий, забуваючи проїжу й про сон, не відступаючи, допоки «опір матеріалу» небуде зламано, допоки не відграниться в базальті слова цілийтвір. Але все ж гранословіє відбувалося здебільшого подумки,в глибинах киплячої духовної магми, яка то застигає, то зновурозплавляється від нерівномірного вогню уяви! Одного разу я