Літературознавство итиказ

розтинав його на так звані півсонети і хіба що жартома мігнаписати акросонет, яким дедикована одна його книжкаО. Дейчу.В композиції і формі сонета все функціональне. Формальноювикінченістю своєю сонет нагадує пропелер. Коли включаєтьсямотор літака, пропелер ніби зникає, рухом своїм створюючивелику тягову силу. Так повинна зникати в справжньомусонеті його форма, коли запрацює механізм образів, моторйого змісту, бо лише в такому ніби незримому виді, рухомсвоїм поєднавшись із рухом ідеї, стає вона силою, здатноюпідняти читача на висоти поетичного мистецтва.Максим Рильський — поет франківського типу. Його почуванняосвітлкзються думками, які мають інколи силу філософськихістин. Його духовна суверенність виробляється найчастішев^ переосмислюванні літературних образів і фактів минулого.Його поетичне натхнення, злагіднене освіченістю, пошукуєформ супокійних і випробуваних.Але сонет не лише вдовольняв творчий надих нашого поета —він був одночас порятунком від формальної нудоти. МаксимТадейович запопадливо дбав про багатство і розмаїття художньоговиразу кожної своєї збірки, і, отже, його любов до сонетабула подвійно усвідомленою. Здається, що й виникла вонаскоріше з потреби різноманітити поетичну форму, ніж з мимовільногозахоплення звучанням чи «філософією» сонета.Вже в першій книжці своїй «Н а білих островах» (1910)п’ятнадцятилітній поет упевнено демонструє ритмічну винахідливістьі вільне володіння рідковживаними трирядковимистрофами. Тут нараховуємо добрий десяток віршів (між тим іодин з найкращих юнацьких творів Рильського — «П ісля похорону»),писаних своєрідними терцинами. Другий розділкнижки відкривається віршем на два терцети, який не лишеграфічно, але й за змістом нагадує закінчення сонета. Правда,сонетів у книжці немає, але є дуже сильне прагнення бутирізним формально, причому це прагнення іде шляхом опануваннятерцин, тобто в явно сонетному напрямі. Врешті, в ційзбірці виявилася і найголовніша риса майбутнього сонетиста,а саме — якась ніби вроджена звичка писати лаконічно і ясно,рівно ходити по магістралі думки без лакомого заглядання втемнуваті закавулки випадкових, бокових асоціацій.Замолоду Рильський належав до стоваришування письменників,яке відоме під не зовсім точною назвою «неокласиків».