Літературознавство итиказ

вищого порядку — бути творцем з дущею розкованою, світоохопною,витонченою знанням не лище рідної, але й чужоїмови і літератури.В галузі критики та історії української літератури за якістюзробленого Зеров повноправно займає місце поруч із Франком,на дослідження якого він часто посилається, щоправда, незавжди погоджуючись із ним. По-новому Зеров підійщов добагатьох принципово важливих періодів нащого письменства ійого висновки залишаються основоположними щодо такихявищ, як «котляревщина» та епігони Шевченка, від яких вінсправедливо відмежував Руданського, Кониського, Куліща іЩоголіва.Загалом кажучи, картина української літератури, намальованаЗеровим у книжках «Нове українське письменство» (1924),«До джерел» (1926) та «Від Куліща до Винниченка» (1929) незбігається з тими уявленнями, що були донедавна поширенінашими шкільними й вузівськими хрестоматіями. Певна річ,не абсолютно кожне твердження Зерова —історика літературимає сьогодні сприйматися як істина в найвищій інстанції, аленема найменшого сумніву в тому, що без його корективів новерозуміння історії нашого письменства немислиме.«В критикові, — зазначав Зеров, — чи не так само, як і вперекладачеві, цінні своєрідність та глибина сприймання, вразливість,смак, спеціальна обдарованість. Бо як би не говорилими про наукові методи в критиці, а критика завжди матимещось спільне з мистецтвом». Всі вище перераховані прикметибули притаманні Зерову-аналітикові, а тому його статті, будучинауковими, приваблюють як художні творіння. Написані знадзвичайною точністю щодо фактажу, вони являють прозорутечію урівноваженого мислення, де нема ні водопадів гучногокрасномовства, ні застійних трафаретних, підгнилих плес. Таж таки стилістична витриманість і вишуканість, що характеризуютьйого найдосконаліший в українській поезії сонет, властивакожній його праці, кожній статті й навіть замітці. Зеровнепомітно переконує, освітлює правду правдою, ніде й ніколине намагається надточувати істину своїми тимчасовими бажаннямичи пристрастями.Для того, щоб із зеровською об’єктивністю та врівноваженістюоцінити Зерова, нам потрібні ще знання, які відкриютьсялише тоді, коли вивчена буде у всіх взаємозв’язках сьогоднізатемнена ще історія української культури на тлі розвалу царськоїімперії 1917 року, історія творчої інтелігенції, із середовищаякої міг вийти й вийшов універсальний, але розтоптаний,а тому явлений лише на міру таланту геній Миколи