Літературознавство итиказ

сницею і кладовищем Новодівичим, між його дитячими стежкамив деснянських лугах і стежками в соснах Передєлкіно, девиношувалися його останні, на жаль, не здійснені задуми. Пройдутьвіки, і прийдуть люди нові на землю, і дивуватися вонибудуть на народ, що виховав і віддав людству як невмирущупам’ять про себе Олександра Довженка.Олександр Петрович був людиною рідкісною. Природа, якаінколи любить збирати в одному представникові роду всю силуминулих і навіть майбутніх поколінь, дала Довженкові багато,що він аж розгубився, достоту не знаючи, що діяти зсобою до тридцять другого року свого життя.Коли вже сивіючий художник Сашко — так Довженко підписувавсвої ілюстрації в газеті «Вісті» —вирішив піти працюватив кіно, це можна було сприйняти як ще одну примхунадзвичайно обдарованої натури, що не хотіла триматися довгожодного фаху. Вчителя фізики і гімнастики, студента комерційногоінституту, секретаря українського радянськогопредставництва у Варшаві, українського дипломата в Берліні,живописця, карикатуриста —цих людей важко було навіть винахідливомусюжетистові звести як-небудь докупи в романі:так далеко стоять одна від одної їхні професії. Тим часом цеодна людина — Довженко — переходить з одної сфери людськогодіяння в іншу, шукаючи себе, точніше — тікаючи відсебе. Бо він міг бути будь-ким, бо цей чоловік у кожному діліміг знайти дорогу до геніальності. «Мені здавалося, — пишевін про свої дитячі настрої, — що я можу все, що все легко, імені хотілося бути різним, хотілося наче розділитися на кількачастин і жити в багатьох життях, професіях, країнах і навітьвидах».«Я буду кінорежисером», — сказав собі нарешті Довженко іпішов босоніж на Одеську кінофабрику. Він не мав не тількичеревиків. З сучасної бюрократичної точки зору він був цілкомголий — він не мав жодного документа, який би міг прикрити,як це роблять тепер деякі випусники ВДІКу, свою гріховнунепідготованість до роботи в кіно. Довженко нагадує нам —це чимало говорить про працьовитість і силу волі — юногоБальзака, який, приїхавши до Парижа, вперше замкнувшисьвід людей в убогій комірці, сказав собі: я буду письменником.З таким же правом і майбутнім успіхом і один, і другийміг би сказати: я буду полководцем або: я буду великим ученим.Талант живописця привів Довженка в кіно. Мабуть, було непереборнимбажання побачити свої композиції в русі. До роботив кіно він уже грав у оркестрі мистецтва і, за висловом Кор-