Літературознавство итиказ

ріалом, який робить споруду незламною і довговічною, є духовні,а не матеріальні блага.Історія XX ст. дає нам незаперечний аргумент на користьтакого закону. Політичний розвиток в СРСР був зупинений нарозхвалюванні комуністичного, позанаціонального ідеалу матеріальногоблагополуччя, але не той ідеал, а національне самоусвідомленняпригноблених народів виявилося сильнішим.Совітологи не передбачили розпаду СРСР, бо опиралися не нааналіз зростання національно-визвольних тенденцій і рухівопору, а на економічні розрахунки, які давали їм підстави думати,що радянська система ще трохи потриває.А головне завдання радянських ідеологів полягало в тому,щоб усе ідеальне життя звести до життя матеріального, до боротьбиза комунізм, у якому нічого не було, крім омріяногокомфорту й достатку. Франко пише: «Все, що йде поза раминації, — се або фарисейство людей, що інтернаціональнимиідеалами раді би прикрити свої змагання до панування одноїнації над другою, або хворобливий сентименталізм фантастів,що раді би широкими «вселюдськими» фразами покрити своєдуховне відчуження від рідної нації».Побороти духовне відчуження міських мас українців од рідноїнації неможливо за допомогою насильницьких методів, якібули використані при створюванні цього відчуження. Тут недіятиме закон клубка —скільки часу намотували його, стількичасу треба й на його розмотування. Бо як тільки систематично,цілеспрямовано і продумано запрацює державна політика вцьому напрямі, час на розмотування клубка стане набагато коротшим.Аналіз української літератури кінця XIX ст. Франкозакінчує знаменними словами: «Ми переконалися, що економічній соціальні відносини цілого народу переробити чи перевернути—діло нелегке і переходить сили не то кількох одиницьчи груп, але цілих поколінь. Але, з другого боку, ми переконалися,що «дух бодр, плоть немощна», що праця одногопокоління, а навіть невеличкої, але рішучої та інтелігентноїгрупи серед того покоління може мати великий вплив на змінудуховного стану, настрою й успособлення цілого народу».Невелика група українських письменників розбудила й наповнилаоптимізмом національний дух і тим самим дала народовізаряд для боротьби за кращу майбутність. Національнакультура, духовність, за Франком, — це не тільки хліб, а йповітря. Без хліба неможливо жити, але щоб його приготуватий спожити, потрібно дихати. Потрібно бути.Франко критикує Драгоманова за те, що для нього «Національність— це не більше, як форма, спосіб вислову, контура,