Літературознавство итиказ

ми й давніми міфами, але й нинішніми атрибутами, колізіями,драматичними ударами різних сил життя, новими, вчора ше незнаними понятійними одиницями, свіжими словами, невживаними,нестертими образами, що їх начебто не ти відкриваєш, атобі вони самі відкриваються, як пейзажі, треба лише їхати йдивитися. Іван Драч любить подорожувати засмогованими дорогамисучасного світу та крутими магістралями його думок.Він уміє дивитися й бачити не тільки реальні краєвиди, але йкартини, для інших заховані за мурами заводських або інститутськихзагорож, картини, що їх приготовляють для людськостіне завжди і не в усьому сумлінні, але завжди запопадливі,в усьому невситимі жерці промислового поступу.«Кохаюсь в дорогах!» — це зізнання поета, яке вирвалосядесь на автостраді Болонья — Флоренція, немало розкриває вприроді його сучасним світом захопленого й болящого дару.Він любить швидкість і прагне швидкості. Автомобільної —дейого думка «тунелем захмелена, мов куля стволом карабіна»,ракетної («Я вже скоріше помру, ніж з ракети в авто пересяду»),бо перша й друга дають відчуття бистроти людської мислі,кохаючись в якій, живе й творить Іван Драч.Зрештою, бути сучасним більше за багатьох інших — це незаздалегідь обдумана воля нашого поета, а його вродженийхист, його покликання, слава й мука, небезпечна, але благородна,місія. Він нагадує воїна саперних військ, що розміновуєполе, по якому за мить хлине піхота в атаку. Він промацуєкожен сантиметр незнаної й підступної майбутності, щоб легшебуло іншим завоювати, пізнати, загосподарювати і"! хлібомі совістю. Чого найбільше боїться поет — це ввійти в станочікування («Зачекай — все уляжеться, потім...»), відкладатина пізніше враження сьогоднішнього дня, тримати їх, нібишаблю в піхвах, до слушної години. Його не приваблює відстоянай обережна мудрість, йому ненависне геройство навздогін.Іван Драч належить до покоління, яке прийнято називати«дітьми війни». Одначе незвичайність і дивина його індивідуальності,творчої біографії, виникли не так на ґрунті трагічногодитинства, як на зрості подиву гідних інтелектуальних силпоета, на невтомленості і внутрішніх суперечностях його енциклопедичного,філософського розуму. Певна річ, поезія, яканароджується від болісного зіткнення дитячої невинності зодягненою в базальтовий панцер старою ненавистю й злобою,не чужа Іванові Драчу, і вірші писати в тім дусі він умів також.Але сила його в іншому. Власне, ті його твори, які написанівогнями ума, які виявляють страждання мислителя, ті йоготвори, що в них зблискує сліпучий момент не дрібної, а