Літературознавство итиказ

Порівняймо цей останній, найбравурніший, акорд «Веснянок»з центральним мотивом збірки «Із днів журби»:Люди! Діти!До мене! Я люблю вас, всіх люблю!І все зроблю, що будете хотіти!Чи крові треба — кров за вас проллю!Чи діл — я сильний, віковічні скалиРозторощу, на землю повалю... —і ми побачимо, що це —вияви одного й того ж громадянськогочуття любові. Хай вдруге воно приходить до поета обснованепавутиною рефлексії, та все ж то не бренькотлива мушка, якамає загинути в сітях зневіри, а полум’я, яке спалить міцне йсамогубне плетиво песимістичних роздумів. Ліричний геройтрагічного Франка зізнається лише в особистім нещасті, йогопроймає жаль, що він, стільки труду віддавши для суспільногодобра, для визволення інших, не дочекає кращого життя й свободи,та це зовсім не означає, що воля й справедливість неприйдуть ніколи.В одному з найкращих філософських віршів, звертаючись доматері-природи, поет звинувачує її за те, що вона найдосконалішесвоє творіння — людську душу — кидає «свиням під ноги».Ти, говорить він, «в душах розпалюєш дивні вогні, бажанняі тугу, а потім працюєш щосили, щоб погасити, здушити, притлумитьпориви, що ти сама розбудила. Ллєш на них дійсностіводу холодну, куєш у матеріалізму кайдани, розчаруваннямцупко обпалюєш крила...» Франко звертається до природи яксправжній матеріаліст, а нарікає на «кайдани матеріалізму».Мова йде не про філософські, а про реальні закови, які обертаютьлюдину в бездушного пожирача хліба, в раба фешенебельнихречей і комфорту; це кайдани, якими добровільно обковуютьсяті, кому відсихають крила духовності, хто втрачає потягдо ідеалу, стає жертвою громадського песимізму й збайдужіння.Оспівуючи науку як рушій поступу, порівнюючи людськийум з локомотивом, який тягне вагони, франко писав, що тойум сильний лише доти, доки не зійшов з рейок, значить, доти,доки людина накидає свою волю техніці, машині, сліпому залізові.Франко не знав таких слів, як «радіація» і «комп’ютер»,але любив і, здається, перший у поезії нашій вживав слово«атом». Біля цього слова можна виявити дві суперечливі тенденціїв його творчості, з одного боку, «одно лиш вічне безпочатку й кінця, живе і сильне, — се є матерія: один атом їїтривкіший, ніж всі боги», з іншого — «ми логікою кицьки розсудили,що загалом нема безодні, нема нічого, лиш атом, мо­