Літературознавство итиказ

Наша література має багато різноманітних завдань, та наврядчи зможе високоякісно й масштабно виконати їх, якщо випуститьз поля зору питання соціальної структури й суті нашого суспільства.В нас нема антагоністичних класів, але ми так дбайливо йдовго під прикриттям добродійних законів плекали й вирощувалинеробство, що нині можемо тисячами або й сотнями тисячрахувати людей, котрі відучилися працювати або трудяться на однусоту своїх можливостей. Що це, як не паразитичний прошарок?Під кожною солідною установою в робітний день побачитедесятки автомобілів, а в кожному — водія, який дрімає, ждучи,коли начальству запотребиться виїхати по службі, а буває, й непо службі. Дрімота численної й непотрібної обслуги, якою оточилосебе начальство, переходить і на саме начальство. А міністерства,главки, дослідні інститути, універмаги, бази, станції, спілки, товариства,управління, магазини, жеки і т. ін., і т. ін. — все оброслочиновним людом, всюди роботу одного виконує десятеро, всюдитіснота й сонлива задуха. А бути сестрою милосердя нікому. А замітатимісто нікому. З'явилась категорія непрестижної праці,хоч такої праці нема й не може бути. Державі доводиться підніматипрестиж двірника тим, що будь-кому, хто на десять роківзгодився взяти в руки мітлу, дасться негайна прописка в столицій квартира на все життя. Недавно управління Білоруської залізниціпровело експеримент, який зацікавив усю країну. Сутьйого в тому, що з усієї залізничної системи республіки відчисленокілька тисяч зайвих працівників. Це дало колосальний економічнийефект, зросла чіткість роботи, збільшилась кількість перевезень.Соціальне і значною мірою етичне єство людини — в її праці.Все постає з людської праці, та найважливіше, що своїм трудомформує людина, — власна духовна особистість. Людина не можебути духовно розвиненою, якщо виконує дрібну й нуднупрацю лише для того, щоб як-небудь прожити, замаскуватисвоє неофіційне безробіття. Наша література повинна глибшепройнятися мотивами соціальної справедливості, яка полягаєне тільки в чесному розподілі благ, але і в такому розподіліфункцій, робіт і посад у суспільстві, який титанові дає титанічнуроботу, а не змушує його виконувати труд муравля, і навпаки.Наша література повинна підняти на своїм знамені культодержимої, сізіфівської, не стільки матеріальними, скільки духовнимидвигунами твореної праці, — культ, якому так прекраснослужив геній Івана Франка. Нам далеко до часів, колипраця стане потребою кожної людини, а якщо вона є обов’язком,то він, той обов’язок, повинен бути великим і важким, боз його значущості й ваги утворюється гідність людини, виникаєматерія моралі, народжується дух.