Літературознавство итиказ

Дайте, Гете чи Байрон, Франко розв’язував проблему незалежностідуху людини, проблему безмірностей і меж людської волі,смислу розумного буття, але він значно ближчий за своїхгеніальних попередників до соціального конкрету нашої доби,й тому його висновки не губляться в абстрактно-містичномупросторі, а палахкочуть перед нами, як громадянські заповіді,написані рукою титана XX віку.Улюбленим коником хутірної, обмеженої критики, на якомувона виїжджала проти Франка, було завдання показати роздвоєністьйого великого духу. Задля цього користувалися прикладамиз його поезії, демонструючи надуманий, неіснуючийконфлікт між її громадянськими та інтимними компонентами,приписуючи поетові зраду заповітів його революційної молодості.Одначе соціальна пристрасть клекоче й грає в поезії всіхперіодів і всіх настроїв нелегкого Франкового життя. Книжки«Зів’яле листя» та «Із днів журби», де па зміну молодечому,каменярському, подвижницькому духові приходить ослабленийрозчаруванням ліричний герой гамлетівського типу, придетальнішому вивченні виявляються такими ж вогненно-соціальнимипротестами, як і його політичні поезії з юнацьких літ.Справа тільки в тому, що в них соціальні мотиви приховані зафілософським, зовні стриманішим, але зсередини таким же непримиреннимдо будь-якої фальші, до тупоумства й продажностімогутнім словом. Але, що більше місця в ліриці франкапосідає інтимна сповідь і філософська рефлексія, то більшепрояснюється й поглиблюється його душа, хвора болямиінших людей, перейнята стражданням доброти, чиста й нероздвоєнадуша гіганта, ладного вмерти за ідеали вселюдськогобратерства. Примітивна критика бачила тріщини в дзвоніФранкової поезії, тихцем раділа з того, що звук його начебтостав сиплим і хриплуватим, а вголос лаяла поета за відступ відгромадських тем, звинувачувала навіть у декадентстві. Сам поетвідповів наклепникам та фальсифікаторам його творчості, ів тих відповідях ми повинні шукати не тільки правду профранківський поетичний дар, але й розкриття таємниць будьякоїоптимістичної трагедії, глибоко печальної радості з того,що силою розпуки пощастило збудити громадянське сумлінняв серцях мільйонів.Знаємо: не було б Франка, не було б у нас багатьох великих,світових талантів, та й звичайних робітників літератури, а якщой були б, то не мали б такої відверто демократичної орієнтації,впевненості в силах, які давала та дає й сьогодні творчістьКаменяра. Не було б Франка, не було б і в нас такої