Літературознавство итиказ

ді боялися його слова, забороняли читати його найкращі, всуті своїй — антидиктаторські творіння, виймали душу із душінароду і думали довершити діло, яке не вдалося монархам, —забрати в нації мову та історичну пам’ять, залишивши їдловийапарат і мускулатуру для роботи і спортивних парадів.Але твори Тараса Шевченка читалися. Вони ставали моральнимкодексом підпільного життя душі, побудником невисловленої, але живої правди, прикладом для письменників ігромадських діячів, які наважувалися не тільки пошепки, а йголосно кликати до демократії, до звільнення від культівськихдогматів, які топчуть людську гідність. Тарас Шевченко — цесумління, яке неможливо було ні заморозити, ні розстріляти всоловецьких та сибірських таборах. Це — титанічна сила духулюдей, які вистояли в законі правди, це найсучасніша поезіяперебудови. Свободу, яка прийшла до нас після квітня 1985року, осмислюємо чи не найбільше за допомогою Тараса Шевченка.Нарешті видається повний «Кобзар», а це вказує, що тасвобода, хоч не ідеальна, та все ж близька до правдивої, ботепер ідеї поета не закриваються навмисне від народу, не перемальовуютьсяпродажними майстерчуками з титулами докторівта академіків. Хоч, якщо придивитися до приміток тогоповного «Кобзаря», стає моторошно; інерція викривленоготлумачення Шевченкових творів ще не подолана. Ще й далідокори Тараса Богданові трактують як слабкість його політичногомислення. Тим часом знаємо добре, що правда на нашійземлі настане аж тоді, коли ті докори втратять свою силу. Тавсе ж в Україні і в усьому Радянському Союзі настає порашевченківських змагань і характерів, велика пора відродженнянародів.Не можу із вдячністю не згадати, що саме 1876 року, колиОлександр Ц підписав «Емський указ» про те, що немає, неможе бути і не буде української мови, у Празі вийшло першенепідцензурне видання творів Тараса Шевченка, яке зіграловидатну роль в утвердженні нашої мови серед народів Європи.Взагалі те, що зробили чехи в галузі перекладу творів і вивченняфеномену Тараса Шевченка, зокрема такі люди, як РужинаЄсенська, Франтішек Тихий, Петер __Кржичка, МаріяМарчанова, Рудольф Гулка, Ян Туречек їзерський, МіланЯриш, Зденка Бергрова, Ярослав Кабічек, Ян Махал, Іржи Горак,Юліус Доланський, Вацлав Жидліцький, Орест Зілинський,Зіна Геник-Березовська та інші, треба оцінити як подвижницькупрацю на твердому, не завжди вдячному полі приязнідо України та її культури. Чим можна віддати боргицьому громадянському чину? Хіба тим, що й ти робитимеш