Літературознавство итиказ

я сказав мертвої, а точніше треба сказати —імнерії-унириці,яка встає з могили, щоб напитись людської крові, а потім зновулягає в домовину. На початку нащого століття здалось, щовона упокоїлась навіки. Але вона встала, всадила зуби в артеріїбагатьох народів і вже близька була до того, щоб, як казавТарас, «весь світ полонити».Сьогодні, після її чергової смерті, над нею справляють щабащїї вихованці, сатанинські цвинтарні сили, вовкулаки зкривавими зубами і прапорами. Цілий світ у тривозі. Одначе,допоки жива Україна, не буде життя імперії. Все зійшлось нанашій українській долі, але безсмертя Шевченкове таке могутнє,його слово таке неподоланне, що разом з ним ми зможемовистояти в боротьбі проти труп’яної шовіністичної зарази.Геній Тараса Шевченка був і є сьогодні одним з найбільшиху світі генераторів свободи. Сто п’ятдесят років тому він збагнувте, до чого ми ледве додумались, та все ж дійшли наприкінцінашого віку... Він побачив, що між соціальною та національноюсправедливістю існує залежність. Не може недержавнийнарод, тобто народ пригноблений духовно, осягнути, якколись говорили, класову гармонію, мудре співробітництвоміж людьми різних маєткових станів, обдарувань і професій.Де нема національної волі, «власної хати», там нема і не можебути соціальної рівності, тобто «своєї правди».Нема дороги від абстрактних рівних людських прав до рівностінацій, але є дорога від державності націй до розквітуособистості, звичайно, за умов демократичного ладу в державі.Саме тому сьогодні перед українським народом стоїть завданнябудувати не будь-яку, а демократичну державу, «вольнусім’ю», як сказав поет. На жаль, у нашій «вольній сім’ї» немаловиродків, що готові продати матір за «шмат гнилої ковбаси».«Якби-то, — думаю, — якби. Не похилилися раби... То нестояло б над Невою Отих осквернених палат!» І ми так думаємо.Найбільшою трагедією нашою є поява українського манкурта,ворога власної держави, рідної мови, цього найнікчемнішогораба, який чваниться своїм холуйством. Страшно подумати— сьогодні небезпеку для нашої держави складають неорди ворожих воїнів, не якісь потенціальні окупанти, а респектабельніраби із значками сенаторів, «лакеї з кокардами налобі». Оці, як писав Тарас, «дядьки отечества чужого» отруюютьповітря України, і ми не будемо спокійними доти, допокивони, ридаючи за імперією, готують нам нове ярмо.Національна держава, вільна Україна була для Тараса Шевченкаідеалом, за допомогою якого і в світлі якого можна злагіднитивічне протистояння між багатими й бідними. Шевченко