Літературознавство итиказ

золотий ПЕРЕДЗВІНУ березні 1953 року я, тоді аспірант і початкуючий літератор,вперше побачив Ірину Вільде, вже відому письменницю,людину знану й поважану не тільки у Львові, де звела насдоля, а й по всій Україні. Саме тоді вийшла в світ друга редакціяранніх повістей Дарини Дмитрівни «Метелики нашпильках» і «Б’є восьма», які склалися в новий і міцний роман«Повнолітні діти», і молодь зачитувалася цим твором. Менебентежили суто дівочі таємниці героїні роману Дарки Попович,захоплювало її зневажливе ставлення до фальшивихнародолюбців, українських псевдоінтелігентів і відвертих мракобісів,які прислужували колись румунським панам на Буковині.Я дивився на авторку «Повнолітніх дітей» з юнацькоюпошаною, і це почуття живе в мені й донині — звичайно, літапринесли пізнання долі й характеру цієї знаменитої жінки, пізнанняїї великої, правдолюбної і в найглибшому розумінні людинознавчоїтворчості, і від цього моє шанобливе ставлення доІрини Вільде стало ще молодшим, ще трепетнішим і чистішим.На літературному вечорі, про який я згадую і який відбувавсяна одному з львівських заводів, Ірина Вільде читалауривок з повісті «Ті, з Ковальської». Мене вразило те, як скрупульознописьменниця готувалася до свого виступу. Вона сказала,що літератор, який прийшов звітувати своєю творчістюперед робітничою аудиторією, має бути лаконічним у своїй такзваній передмові до художнього тексту; отже, не тільки писане,але й усне письменницьке слово повинне стати зразком ясногой оригінального мислення. Щоб не розсипатись у безпредметнихімпровізаціях, Ірина Вільде написала при мені на клаптикупаперу кілька речень — вступ до свого художнього слова.Той клаптик паперу вона вклала в книжку «Повнолітні діти»,яку й подарувала мені тоді, забувши в ній свою коротенькупромову —експозицію до читання твору. Ось вона: «Світле начорному фоні стає ще світліше. Щоб зрозуміти й відчути всюглибінь сучасного, іноді треба порівняти його з минулим. Мизнаємо, якою великою рушійною силою в нашій діяльності єдружба народів. Я прочитаю вам фрагмент з повісті, де описуєтьсянаціональний антагонізм, який вдирався навіть у сім’ї ітам чинив своє спустошення. У фрагменті йдеться про конфліктміж українською й польською родинами, діти яких надумалиодружитись».