Літературознавство итиказ

Читаючи Володимира Забаштанського, ми ніби дотикаємосядо розгорнутого над кораблем грубого, «рапатого» вітрильногополотна, але воно нас приваблює більше, аніж єдвабні сувої поунівермагах та будинках поетичної моди. Світ цього авторажорсткий, незамаєний прив’ялими листочками фальшивихсвят. Цей чоловік має право сказати про себе:Коли мені зорі світить перестали,Від туги камінної сивіли скали,Палили себе кам’яними слізьми, —Хто виведе темного сина з пітьми?Та я не схилився і перед судьбою,Пішов, але й інших повів за собою.Куди не ішов — одступала імла.Бо завжди зі мною Вітчизна була.Це правда. Та не лише той брав собі за взірець ВолодимираЗабаштанського, хто ставав, як він, проти своєї трагічної долі,але й той, хто, натхнений любов’ю до правди й до України,бачить у ньому видющого та моїутньорукого громадянина йбез найменшої поблажливості ставиться до його чесної поезії.1987