Літературознавство итиказ

Та сама незвичайність і зневага до дрібничковості, той самийіронічний сміх, який несподівано переходить у задумливутривогу, той самий стиль розкутого, непіддатливого засушливійсхематизації, широкого мислення, той же подекуди наївнонедосконалий,але цим же й принадливий, жвавий спосіб вислову— все те, що характеризує прозу Василя Земляка, є і вйого поезії.Мені здається, що Василь Земляк як творець перейшов принаймнідва етапи розвитку: перший —від «Рідної сторони» дотого часу, коли скристалізувався задум «Лебединої зграї», «ЗеленихМлинів» і «Веселих Боковеньок», другий — це, власне,робота над згаданими романами, прорив до натхнення, що народжуєбезсмертні твори. Саме тоді, коли душа Василя Землякапочала жити дивовижними образами Вавілона і його мешканців,до нього прийшло бажання писати вірші. Безперечнийзнак того, що в самій природі Землякового дару ярилася поетичнастихія, що вона перемогла й принесла йому невідцвітнебуяння. А проте вірші автора «Лебединої зграї», хоч їх такнебагато, додають до його творчої спадщини ще одну художньонеповторну сторінку, майже всі вони мають свою вартістьнасамперед як справжні поетичні твори, а вже потім —як певначастина творчості романіста, що за її допомогою ми можемоглибше пізнати основне його звершення.Такі вірші не посоромився б мати в своєму набутку будьякийвидатний поет. Можливо, хтось інший одягнув би їх ублискучі рими або увільнив би їх зовсім од немудрих співзвучань,хтось інший намалював би інакше «портрет поета», необов’язково хотів би побачити його у виконанні самого Рембрандта.Але ніхто інший, крім Василя Земляка, не міг би сказати:«Жінки! Не дозволяйте чоловікам шепотіти у ваші чудовівушка, якщо не хочете почути коли-небудь стогону вбитих...»Ось де він, той неочікуваний перехід від веселої грайливостідо трагічної ноти, ось де проблискує розуміння людськоїдуші на глибинах, відкритих і доступних тільки справжньомуталантові.У вірші «Ніч після прем’єри» майстерно показано переживанняневдоволеної своєю грою на сцені акторки —вона, вночірозбудившись, подумки ще раз веде свою роль і звертається доуявного залу «мовою людини і бійця». Говорити «мовою лю-