Літературознавство итиказ

Шевченків геній був осіянний діяльністю будителів чеськогота словацького народів, Колара і Шафарика. Від них вінсприйняв (ще до знайомства з кирило-мефодіївцями) ідеюслов’янського самоствердження, він же спрямував її в руслоборотьби за повну національну незалежність і України, й кожноїслов’янської нації, за політичну та соціальну рівність людей.Тому Ян Гус у його творі — це насамперед чеський патріот,що бореться за перемогу загальнолюдських, а не якихосьвинятково слов’янських цінностей.Не маємо ілюзій — Тараса Шевченка досі ще не знає Європанастільки, наскільки заслуговує його внесок у європейськулітературу і в європейську боротьбу за ідеали, означені Французькоюреволюцією та її послідовниками в багатьох країнах.Істинна європейська слава Тараса Шевченка — попереду. Нетільки творець української літературної мови, а й творець українськоїнаціональної свідомості, він водночас — речник свободий справедливості для всіх націй. Думаю, дух європейськоїдемократичності й культури якось незбагненно поза досяжністюнашого ока спілкується з духом Шевченкового демократизму.І — чи тепер, чи в четвер — це спілкування стане явним, ізасвітить ім’я Тарасове серед народів, і відкриється повнотайого генія на землях, затінених зарозумілістю й самолюбством.Нам важливо збагнути, що ідеї Тараса Шевченка, в основіяких було гнівне засудження російського самодержавства і колоніалізму,жорстокого кріпосництва і лицемірного месіанства,а також осуд українського паразитичного, рядженого в патріотичнелахміття сентиментального поміщицького класу, зіткнувшисьсаме в поемі «Єретик» з ідеєю слов’янської солідарності,викресали вогонь «І мертвим і живим...», цього розширеногозаповіту нашому народові, вершинного Шевченковоготвору, яким формується наша національна свідомість.«І Колара читаєте / з усієї сили, / і Шафарика, і Ганка, /і в слав’янофіли / так і претесь... /І всі мови слав’янськоголюду — / всі знаєте. А своєї / дастьбі...» Ці слова вважаємопечаткою не тільки на мертвих чолах послужливого змосковщеногоукраїнського панства! Ці слова звучать актуально йсьогодні і стосуються паразитичного і сильного в мистецтвівиживання класу чиновників, пристосуванців, кирпо-гнучкошиєнкових,які не шанують ні чужих мов, ні власної мови,зробивши канцелярський суржик знаком свого одностайногочолобитного москвофільського інтернаціоналізму.З їхньої вельможної долі «Кобзар» видавався протягом«славних» сталінських та брежнєвських десятиліть у скаліченомувигляді. Будували поетові пам’ятники й музеї, а насправ­