Літературознавство итиказ

щувальні зразки індивідуалізму, в яких протест проти ницостіпереходить у вседозволеність, невольницький дух стає вбивцею,але цим не врятовується від рабства.Зрозуміло, Заратустра й Раскольников — різні типи, їхнійіндивідуалізм має різну природу. Перший виражає філософськіпогляди автора, це образ романтичний і діючий за межамиісторичного часу. Другий —відбиває художницьке болісне шуканнядуховно сильної людини в конкретних, причому звироднілих,затхлих суспільних умовах життя. Та річ у тому, щообидва вони позбавлені найголовнішої гуманної прикмети —любові до людини.У Франка боротьба зі злом завжди пов’язана з любов’ю долюдей. Він закликає до революції в ім’я тієї любові, поет вірить,що зміна середовища може ублагороднити людину, алевірить також в мистецтво, в художню високоморальну правду,яка дає людині силу за будь-яких умов залишатися людиною,а не рабом чужої чи власної жорстокості.Франко заглянув дуже глибоко в плеса, в течію, в непохопнуй мінливу, та все ж чимось дуже стабільну й благороднуматерію людського духу. Той плин душі — ніби гірська річка:скеля, відколовшись від гори, не вб’є її, зробить лише кращою,створить веселчастий водоспад на ній. «Дух, що тіло рве добою», дух любові й справедливості, знання й громадянськоїсамопожертви, віри в щасливу майбутність — це дух істиннофранківський, каменярський, молодий і переможний. Та неменш франківський і той дух, що утворився від кам’яної перегородина його шляху, дух, який скаржиться на безсилля, падає,ламається, навіть роздвоюється, бореться сам з собою —та не для того, щоб стражданнями пригнобити нас, а, навпаки,для того, щоб показати нам, які тортури він спроможний подолатий залишитись неушкодженим. В поемі «Похорон», вліричній драмі «Зів’яле листя», в збірці «Із днів журби», зрештою,в «Мойсеї» Франко являє трагічне лице того ж піднесеногой героїчного єства, яке ясним обличчям сяє у «Вічномуреволюціонері», «Веснянках», «Думах пролетарія», «Вільнихсонетах» та багатьох інших поезіях.Люди, люди! Я ваш брат,Я для вас рад жити,Серця свого кров’ю радВаше горе змити.А що кров не зможе змить,Спалимо вогнем то!Лиш боротись — значить жить,Vivere memento!