Літературознавство итиказ

дає собі ціль похопити весь рухливий, живий простір, багатющізв’язки незнищенної матерії того слова не тільки з художньоюпрактикою, але й з філософською свідомістю людства.Зважитися на таку роботу, тим більше виконати її можетільки значна особистість, спроможна світлом своєї душі обійнятивсю постать Франка, показавши гармонійну єдність її обрисіві всюдисущість її проникливого натхнення. Із вдячністюповинні ми згадати М. Возняка та О. Білецького, найвидатнішихфранкознавців, оскільки перший, присвятивши ціле життярозшукам та систематизації Франкової спадщини, заклавоснови її грандіозних сучасних видань, а другий дав літературознавчіхарактеристики її окремих розділів.Тисячі статей, сотні книжок написано про Франка, майже всівони роблять добре діло, додаючи матеріалу для створення науковоїхронології його життя, системи нових узагальнюючихпраць про його творчий феномен. На жаль, значно менше, ніжпоезія, драматургія, навіть менше, ніж політично-філософськістудії Франка, досліджується його проза. Дивним робом у декогодесь у підшкірній мислі побутує кинуте котримось із галицькихпрофесорів зневажливе твердження, ніби Франко —великий поет і критик, але посередній повістяр. Ця теза аргументуєтьсянаріканнями самого Франка на те, що йому не вдаютьсяромани, а його прозові речі прикметні, як він пише, «вбожествомсвіжих пластичних вражень і образів, на котрі такийбагатий, наприклад. Мирний або Короленко». Так, Франкоскаржився на свій хист прозаїка, називав його «маленьким мікроскопом»,за допомогою якого важко вивчати краєвиди, околиці,постаті людей, але ті нарікання й скарги не щось більше,як характерний для справжнього письменника вияв невдоволеностісобою. Нам добре видно, що в художній прозі Франкосягнув таких же висот, як у поезії та драма^ргії, в багатьох літературознавчихта філософських статтях. Його романи, повістій оповідання — жива панорама Галичини XIX століття, депредставлені всі соціальні верстви, всі національні групи, всіскладні, в суті своїй звірячі взаємини між людьми, а також —іце найважливіше, — численні прориви нездоланної людяностікрізь жорстокі сіті й чорні запони, розвішані вмираючою шляхтою,молодими й хижими промисловцями, гидкою масою державнихурядників і взагалі тою прислужницькою й плоскочолоюістотою, що ввійшла в історію під іменем рутенця.Майстер простого, небагатослівного, безжально реалістичногописьма, Франко створив десятки й сотні розмаїтих людськихпортретів, дістаючись до найпотаємніших закутин душі, в кожномувипадку йдучи за правдою характеру й правдою життя.