Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

стану, а себе вважає розумнішим і дотепнішим, ніж возний
Як тільки далеко за лаштунками вчувалась знаменита
гумористична пісня виборного «Дід рудий…», оглядний зал
притихав і прислухався до кожного звуку, кожного форшлагу
знаменитого любимого артиста. І врешті, з останнім
куплетом з’являлась велетенська постать виборного —
Садовського, який рухався в танцювальному ритмі своєї пісні,
але пританцьовував не ногами, а тільки мімікою та злегка
плечима. Зал вибухав громовими оплесками» 15 .
Овації супроводжували виконання М. Садовським й інших
пісень, співаних виборним: сповнену жартів і гумору
«Ой, під вишнею, під черешнею», оповиту сумними роздумами
«Ой, доля людськая».
М. Садовський «старанно оберігав «Наталку Полтавку»,
цю перлину класичної української драматургії, від усяких нашарувань.
Він не допускав ніякої власної вигадки, перегравання,
не дозволяв втручатися в чудовий авторський текст
Котляревського. Протягом десятиліть ставив він «На талку
Полтавку» і грав у ній» 16 .
Народний пісенно-танцювальний мелос, соковитий гумор,
яскравий показ етнографічних сторін побуту українського
народу — ці важливі риси «Наталки Полтавки»
Котляревського, що сприяли її успіху впродовж сторіч,
продовжують приваблювати численних глядачів й сьогодні.
Г. ФІЛЬКЕВИЧ
15
Коваленко П. М. К. Садовський // Спогади про Миколу
Садовського. — К., 1981. — С. 106.
16
Дейч О. Лицар української сцени // Там само. — С. 154.
І. КАРПЕНКО-КАРИЙ «САВА ЧАЛИЙ»
Трупа П. Саксаганського та І. Карпенка-Карого (1900)
Театр М. Садовського (1907)
«Березіль» (1927)
Народну трагедію «Сава Чалий» І. Карпенко-Карий оприлюднив
1899 р., сподіваючись одразу побачити її на кону
їхньої спільної з П. Саксаганським трупи. Проте, очевидні
українські патріотичні мотиви п’єси завадили цензурному
дозволу. Лише наступного року завдяки рішенню імперського
Головного управління у справах преси П. Саксаганський
взявся до роботи над трагедією.
«Сава Чалий» збудив справжній інтерес публіки та здійняв
вир думок у пресі. Насамперед, українська критика належним
чином оцінила задум автора, в якому філософський
сенс подій української минувшини поєднався з політичною
актуальністю. За словами І. Франка, «Сава Чалий» — це
твір, «гідний стати в ряді архітворів нашої літератури». Він
переконував, що трагедія І. Карпенка-Карого «мала велике
значення для України, плямуючи інтенції сучасного національного
ренегатства, і покотилася по театральних дошках
як могутня проповідь повороту ренегатів до служіння своєму
рідному народові і його кровним інтересам» 1 . Автор іншої
рецензії також наголошував політичне значення твору,
і, вважаючи, що Сава Чалий і Шмигельський «обидва впали
жертвами власних наївних мрій про прищеплення народницьких
поглядів жорстоким тиранам», закликав «справжніх
друзів народу» ні в якому разі «не вступати в сумнівні
компроміси з його явними і таємними ворогами» 2 .
По-друге, рецензенти звернули увагу на драматургічну
довершеність «Сави Чалого», на відповідність п’єси жанру
1
Франко І. Твори: У 20 т. — К., 1955. — Т. 17. — С. 452.
2
Український драматичний театр: В 2 т. — Т. 1. — С. 258.
марина гринишина І. КАРПЕНКО-КАРИЙ «САВА ЧАЛИЙ»
19