Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

про що йдеться у згаданому листі до М. Старицького. Тонко введено у виставу
звуковий ряд — фонограму любовного «воркування», яка у фіналі править за
емоціональний контрапункт трагедії» 10 .
З ним згодний і В. Гайдабура: «Вистава ніби викупана в джерельних мелодіях
українських народних пісень про любов, її радощі і прикрості І хоч пісенний
образ вдало підкреслює баладно-фольклорний стиль дії з його гострою емоційністю
і ходом до трагедії, він не привертає більше уваги, ніж це потрібно для
вистави, в якої інша мета» 11 .
Усі без винятку фахівці відзначали щодо цієї постановки дві домінанти: плідну
співпрацю постановника з художником Мироном Кипріяном, а також виконання
ролі Ганни Таїсією Литвиненко.
«Безталанна» для мене залишається найкращою спільною роботою
Ф. Стригуна та художника М. Кипріяна, — зазначає, наприклад, С. Максименко
ледь не через десятиліття з дня прем’єри вистави. — Пластична формула вистави
— спіраль дороги — постає універсальною формулою розгортання життя —
із мальвами на узбіччі та прірвою чи глухим кутом на зльоті » 12 .
Ось пристрасний, але і точний опис вистави, поданий її учасницею — виконавицею
ролі Софії Л. Боровською (її дипломна робота, фрагменти якої згодом
надрукував часопис «Український театр», була присвячена сценографові
М. Кипріяну): «Безталання — як фатум, як кара, як наслідок розриву гармонійного
зв’язку людини з природою, руйнування традицій, звичаїв, етичних підвалин,
що існували в громаді. Художник і режисер (Ф. Стригун) свідомо зміщують
час дії ближче до наших днів (початок століття), коли з виникненням цукроварень,
заводів і фабрик почалося розшарування села.
На сцені плетиво доріг, огороджених тинами. Вони сходяться й розходяться
— вгору й униз. Починаючись у площині «реального життя», дороги, як паростки
покрученого дерева, нагорі сходяться в одну, що різко обривається яром,
з якого підняла до сонця свої квіти струнка і неприродно висока мальва. «Ой,
сивая зозуленька…» — чиста і глибока нота пісні зароджується десь у височині,
поступово заповнюючи простір, мальва огортається світлом Закрутили
дороги-долі героїв… Напруга, що виникає на початку вистави, переростає у відчуття
приреченості, неминучості трагічного кінця.
Найвища точка, де дороги підступають до мальви, — це зіткнення смислового
і емоційного начал. На цьому місці (тобто на горішньому ігровому майданчику,
10
Драк А. Заньківчани знову у Києві… — С. 17.
11
Гайдабура В. Гнатова мати Гнатика кохала // Гайдабура В. Театральні автографи
часу. — С. 119.
12
Максименко С. Фестивальні спогади та мрії // Просвіта. — 1996. — № 3.
І. Карпенко-Карий «Безталанна». Львівський академічний український драматичний театр
ім. М. Заньковецької, 1987. Гнат — І. Бернацький, Софія — Л. Боровська (ліворуч).
Варка — Л. Бонковська, Софія — Л. Боровська (праворуч)
яким закінчується спіраль дороги — А. Л.) відбудеться весілля Гната і Софії, саме
звідси Гнат сповістить всьому світові, що у нього буде син, саме тут Софія зустріне
смерть… Як поранений птах, з останніх сил чіпляючись за тин, вона стрімко
впаде з височини… За нею слідом, спотикаючись, полетить донизу й Гнат
Дія з хати перенесена на подвір’я. Вода в діжці править за дзеркало, в’язанка
подарованих батьком бубличків перетворюється у Софійчине намисто, рушник
— у крила… Відома сцена, коли Софія розмальовує піч. У виставі «заньківчан»
такої сцени немає, оскільки немає ні хати, ні печі, проте збережено кожне
слово автора… Софія «малює»: небо замінює їй і комин. Малює її безпосередня
дитяча фантазія й уява, вона бачить у скупченні хмар то півників, то голубів,
то квіти… Тричі з’являється у виставі решето. Вперше, коли Варка позичає
його у Софії, вдруге коли вона жартома накидає його Гнатові на голову, і втретє
— у фіналі. Дізнавшись про зраду Гната, Софія несподівано простягає решето
суперниці. Останній жест логічно пов’язує два попередніх єдиним сенсом. У першому
решето — як віддане щастя; у другому — як намагання піймати Гната у тенети;
у третьому, коли Софія залишається сама, — як знак втраченого щастя» 13 .
13
Боровська Л. Мирон Кипріян // Укр. театр. — 1994. — № 3. — С. 28–29.
розділ третій УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1940–1980-х: ВІД УТВЕРДЖЕННЯ ДО КРИЗИ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
760
анна липківська І. КАРПЕНКО-КАРИЙ «БЕЗТАЛАННА»
761