Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

у Харкові відзначалася устремлінням до новітнього репертуару. То ж не дивно, що
на афіші театру «Соловцов» з’явилось ім’я модного українського драматурга, вже
досить давно відоме в імперських столицях. Ця вистава, насамперед, відзначилась
виконанням ролі Рити Є. Полевицькою, яка відтоді на довгі роки стане візитівкою
актриси. Примітним фактом є і той, що увага публіки та критики зосередилася
майже виключно довкола дуету Є. Полевицької — Рити із Н. Ходотовим —
Корнієм.
Двома роками раніше до драми В. Винниченка звернувся галицький театр
«Руська бесіда». Тоді вперше до «Чорної Пантери…» долучився Л. Курбас в якості
виконавця ролі Корнія Каневича. Власне, його дует із К. Рубчаковою (Рита)
став окрасою цього спектаклю. Таку думку висловлює зокрема І. Волицька, наводячи
безпосередньо післяпрем’єрні враження відомого галицького журналіста
Ярослава Весоловського, на переконання якого, « артисти простудіювали
п’єсу і ревно старалися, щоб втримати виставу на належному рівні». «Усім граючим
належить признання», — запевняв дописувач, додаючи, що « на перший
план вибилась серед виконавців ролей п. Рубчакова, яка, відтворюючи Чорну
Пантеру, була прямо знаменитою». Інтерпретацію образу Корнія рецензент
назвав «старанно продуманою», а дует Л. Курбаса з К. Рубчаковою — «видержаним
вповні» 7 .
Відмінним було враження іншого дописувача — професора І. Кокорудза, який
завважував, що Л. Курбас « грав роль Білого Ведмедя в такий спосіб, що
представив його ненормальним, яким не хотів певне мати його Винниченко» 8 .
Нарешті, інший член «Артистичної комісії» І. Туркевич місяць потому доводив,
що, не зважаючи на «флегматичний темперамент», якого нібито вимагає від актора
роль Корнія і який не був характерним для Л. Курбаса, той « зумів переможно
опанувать роль, а в зображенні сліпої пристрасті до мистецтва дав
нам артист досконале втілення образу». Що ж до гри К. Рубчакової, то критик
насамперед поцінував те, як вдало актриса передала демонічність натури своєї
героїні, її пристрасну любов до чоловіка і сина 9 .
Наводячи ці різнобічні враження рецензентів, І. Волицька доходить першого
висновку, що « в театрі «Руської бесіди» Лесь Курбас сприймав «Чорну
Пантеру…» як психологічну драму, і другого — що, «перестаравшись» на початку,
актор поступово відмовився характеризувати Корнія через «психічну аномалію»,
натомість визначаючи його поведінку і вчинки «одержимістю творчістю» 10 . Цю
7
Волицька І. Театральна юність Леся Курбаса… — С. 136.
8
Там само. — С. 138.
9
Там само. — С. 138–139.
10
Там само. — С. 136.
дум ку сучасного дослідника підтверджує дописувач «Робітничої газети», який,
згадуючи перше виконання Л. Курбасом ролі Каневича, акцентував не тільки «інтелігентність»
його ігрової манери (на його переконання, недооцінену галицькою
публікою), а й відсутність у ній належних «видержки і внутрішнього спокою» 11 .
24 вересня 1917 р. прем’єрою вистави «Чорна Пантера і Білий Медвідь» за
В. Винниченком відкрив свій перший сезон Молодий театр. Напередодні у «Робітничій
газеті» Л. Курбас опублікував програмну статтю «Молодий театр: ґенеза,
завдання, шляхи», насамперед змаркувавши відправну для формування основи
нової сценічної ініціативи — її репертуару. «В літературі нашій, — зазначав
автор, — що досі найбільш ярко відбивала громадянські настрої, ми бачимо після
довгої епохи українофільства, романтичного козаколюбства і етнографізму, після
«модернізму» на чисто російських зразках — зворот великий, єдино правильний,
єдино глибокий. Се зворот прямо до Європи і прямо до себе» 12 . Переконуючи,
що « ся еволюція відбивається і на театрі, у появі нового репертуару і нових
акторів », Л. Курбас доводить, що « у формах традиції старого українського
театру зовсім не підходять до нашого репертуарного змісту» і що пошук
нових та «по змозі самостійних» форм молодотеатрівці вестимуть «головно
в студії, а репертуарний театр має бути тим полем, де наші досліди находитимуть
приложення» 13 . Саме акцент на навчальному характері Молодого театру
дає йому право завчасно попередити про жанровий та естетичний еклектизм його
вистав: «Будуть всуміш елементи і трагічного ідеалізму, і комічного натуралізму,
і мелодрами, — заявляє Л. Курбас, — і всього того, що нам треба навчитись
направлять у своє русло» 14 .
Оскільки у програмовій заяві керівника Молодого театру немає жодної оцінки
щодо конкретного драматургічного імені, можна припустити, що в той час
у Винниченковій драматургії він також вбачав матеріал для навчання, принаймні,
зазначені ним елементи «трагічного ідеалізму» та мелодрами в стилістиці п’єси
«Чорна Пантера і Білий Медвідь» містилися в чималому обсязі.
Виразною є різниця в оцінках другої Винниченкової вистави Молодого театру.
Переважна більшість безпосередніх відгуків були позитивними, їхні автори
не тільки відзначили загальну культуру ставлення і значну роботу над образами
п’єси, а й належним чином оцінили значний ривок вперед, зроблений «молодотеатрівцями»
від студійного початку. Так рецензент «Народної волі», вважаючи,
11
М. Б-н. «Молодий театр». Володимир Винниченко. «Чорна Пантера і Білий Медвідь»
// Робітнича газета. — 1918. — 21 квіт.
12
Курбас Л. Молодий театр: ґенеза — завдання — шляхи // Молодий театр. — С. 27.
13
Там само. — С. 29.
14
Там само.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
136
марина гринишина В. ВИННИЧЕНКО «ЧОРНА ПАНТЕРА І БІЛИЙ МЕДВІДЬ»
137