Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

громадськости м. Львова, яка своєю серйозною та прихильною
поставою до імпрези й активною її пiддержкою безумовно
багато спричинилася до вдатного проведення цього
суду» 10 . Ця ж газета писала, що у зв’язку з «тимчасовою»
відсутністю автора (його уже не було серед живих) у Львові
на імпровізованому суді його «роль» грав В. Блавацький…
Така акція спрацювала наче потужна рекламна бомба.
Зрештою тут можна прочитати багато підтекстів: так виховувалась
у Львові театральна публіка, формувалась її культура,
толерантність висловлювання думок. Але, на жаль,
цей досвід у практиці УТЛ– ЛОТу не мав продовження.
У виставі (яка виявилась дуже біографічною для її творців)
сконцентрувались тi настрої, якi пережили усі громадяни
України початку 40-х рр. ХХ ст.: на Сході i Заході. Адже
мистецтво — це « така форма стосунків поміж людьми,
в якій вони через мистецький твір настроюються на одне світовідчування
i життєвідчування» 11 .
Вистава «Тріумф прокурора Дальського» у Львівському
оперному театрі виявила творчу й громадянську зрілість
митців та глядачів на їх шляху від мешканців до громадян
своєї Вітчизни в екстремальні часи Другої світової війни.
Нечуваний резонанс львівської прем’єри спричинив ся
до ще двох постав драми в роки воєнного лихоліття: у Тернопільському
(режисер Г. Комаровський) та Коло мийському
(режисер П. Миронов, художник Д. Нар бут) драматичних
театрах.
С. МАКСИМЕНКО
10
I. К. [Керницький Іван] Правда перемогла // Наші дні. —
Львів, 1942. — № 6. — С. 13.
11
Курбас Л. Березіль. — С. 69.
О. КОРНІЙЧУК «ФРОНТ»
Київський академічний український драматичний театр
ім. І. Франка (1942)
Друга світова війна вже вкотре поділила поступ української
театральної культури на «до» і «після». У пору воєнного лихоліття
вітчизняний театр продовжував жити, створювати
художньо вартісні вистави, активно працювати в евакуації.
Провідні театральні колективи, на початку війни евакуйовані
на схід — до Сибіру та Середньої Азії — зберігали
дію чий репертуар і водночас давати прем’єри. Насамперед
йдеться про втілення тільки-но написаних драматургічних
творів, присвячених героїчній боротьбі народу з німецькофашистськими
загарбниками. Українські драматурги у дуже
різних за жанрово-стильовими особливостями, за художньою
цінністю та професіональним рівнем п’єсах, переважна
більшість яких відразу ж побачила світло рампи
на сценах евакуйованих театрів республіки, розповідали про
всенародний захист Батьківщини, про мужність, стійкість
і хоробрість оборонців країни. Поруч з героїчною комедією
«Партизани в степах України» О. Корнійчука у радянську
драматургію воєнних років увійшли романтична віршована
драма О. Левади «Шлях на Україну», історична хроніка
Л. Первомайського «Початок битви», філософські п’єси
І. Кочерги «Нічна тривога» і «Китайський флакон», драма
Ю. Яновського «Син династії», а також «На Вкраїні милій»
І. Чабаненка, «Журавлі летять» і «Мати» Ю. Мокрієва,
«В тилу» Л. Юхвіда. Дуже активно зверталися українські
колективи і до творів драматургів народів СРСР, присвячених
воєнно-патріотичній тематиці. Протягом 1941–1945 рр.
театри створили п’ятдесят чотири вистави за п’єсами сімнадцяти
авторів. Величезною популярністю користувалася
сповнена пекучого болю, ненависті до лютих ворогів
юрій станішевський О. КОРНІЙЧУК «ФРОНТ»
535