Повний текст - Інститут проблем сучасного мистецтва

«Вій» безумовно сподобався харківській публіці, а при переїзді трупи до Києва
допоміг «зламати лід» між нею та міською публікою, яка, за спогадами Г. Юри,
цілих два місяці поспіль заповнювала залу театру ім. І. Франка 7 . Після декількох
аншлагових показів пролетарська критика теж визнала «трьох талановитих
майстрів — Остапа Вишню, Анатолія Петрицького та Гната Юру», вітаючи їх
з «хорошою, прекрасною роботою, веселим, здоровим гумором» і «з безсумнівним
успіхом у Києві» 8 . Безперечно, важливим для театру, який можновладці
щой но відправили у «провінцію», замінивши ним у столиці театр «Березіль», було
наступне твердження рецензента: «Навіть для Києва, який добре знає роботи
«Березоля», спектакль «Вій» був винятковим видовищем» 9 .
Позатим, в самому «Березолі» «Вій» театру ім. І. Франка викликав вельми
неоднозначні оцінки у безпосередніх глядачів вистави — П. Кудрицького
та Ф. Лопатинського, яких відрядили від театру на з’їзд літературного угруповання
селянських письменників «Плуг» у квітні 1925 р. Свої враження обидва «делегати»
виклали на засіданні режисерського штабу 8 квітня 1925 р. (протокол № 20),
висловившись одностайно: «Щиро треба сказати, що більше одного акту дивитись
— важко витримати». П. Кудрицький насамперед був невдоволений через непродумане
режисерське рішення, яке перетворило виставу «на вінегрет, без ніякої
провідної думки, без цільової установки, бавляться протягом п’яти актів. Маса
музики, руху та більш нічого». Його роздратування викликало й те, що у виставі,
на яку були витрачені чималі кошти (Ф. Лопатинський назвав це так: «Словом,
клеять дурня на 9000 крб.» 10 ): «костюми, барви, світло, конструкції — все побудоване
тільки для того, щоб показатися» 11 . Щоправда, П. Кудрицький відзначив,
що «машинерія» у спектаклі «прекрасно ходить». Ф. Лопатинський не суперечив
твердженню колеги, але наголошував невибаг ливий художній смак багатьох епізодів
і те, що Г. Юра не вміє за допомогою тех нічних засобів насичувати тканину
спектаклю дієвою образністю: «Коли відьма сідає на Хому і вони збираються відлітати,
спускається екран. Видно, що вони летять на шнурку і бовтаються на ньому
З’являється куля, яка має означати планету Марс. Перед спектаклем актори
на екрані демонструються так, як в «Мобі» Глаголіна. Машинерія сцени поставлена
чудово. Зникає екран, на сцені зовсім інша конструкція. Стоїть великий кут
із сходами і на конструкції чоловік двадцять-двадцять п’ять марсіан. Костюми ши-
7
Юра Г. Моє життя. — К., 1987. — С. 78.
8
Пролетарська правда. — 1926. — 2 лют.
9
Там само.
10
Протоколи засідання режштабу «Березоля» // Курбас Л. Філософія театру. — К., 2001.
— С. 78.
11
Там само.
М. Гоголь «Вій». Театр ім. І. Франка, 1924.
Сцени з вистави
карні, дорогі, схожі на костюми з «Аеліти». І на це витрачено величезну суму грошей.
Знов спускається екран, знову вони летять на землю, знову на екрані величезна
морда, піднімається на екран, на сцені — третя конструкція: величезна тарілка,
круглий блат діаметром вісім-десять метрів із написом «Озеро з «Лісової пісні».
Стоять коло нього мавки і водяник. Мавки співають: «Моя мама шансонетка» і т. д.
Вигуки такі, наприклад: «Гарт» з «Плугом» убили романтику » 12 . Втім, обоє
«березільські» постановники констатували неабиякий глядацький успіх вистави,
щоправда, водночас даючи цьому «феномену» таке пояснення: «Публіки повно.
Аншлаг за аншлагом. Публіка якась чудна. Враження, що вона ходить в театр тільки
тому, що немає куди більше піти. І тому, що так треба» 13 .
12
Протоколи засідання режштабу «Березоля»… — С. 401.
13
Там само. — С. 402.
розділ другий УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР 1910–1930-х: ВІД ІНТЕНЦІЙ МОДЕРНУ ДО УТВЕРДЖЕННЯ «СОЦІАЛІСТИЧНОГО РЕАЛІЗМУ»
268
марина гринишина М. ГОГОЛЬ «ВІЙ»
269